НАТЮРМОРТ
(18+)
Маруся в саду гуляла, щось шукала, щось чекала. а Дмитро, той хитрий чорт, за кущем творив "натюрморт". пензель в пальцях він тримав, рухами сміливо грав. то водив повільно й ніжно, то руками швидше-швидше. грушу гладив, сливу м'яв, сік уявний проливав. лінії вели до пекла - пристрасть вже його запекла. Маруся трохи підгледіла, сцена їй сподобатись зуміла. «ой, Дмитрику, що за рухи, що за пензель в тебе, друже? може, ти не сливу гладив, а про щось інше мріяв радо? краще б ти мене торкався, рухав, пестив, не ховався!» Дмитро збентежився до краю, та пензель знову не спиняє. «ой, Маруся, не глузуй, краще фарби подаруй!» і от разом, вдвох, під вечір, жар, дихання, пензель пада з рук. він - малює, як уміє, а вона лиш стогне: «Мрія!»
2025-01-20 01:19:07
0
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
ніхто і ніколи
Едем?
Відповісти
2025-01-20 01:25:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4693
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11244