НАТЮРМОРТ
(18+)
Маруся в саду гуляла, щось шукала, щось чекала. а Дмитро, той хитрий чорт, за кущем творив "натюрморт". пензель в пальцях він тримав, рухами сміливо грав. то водив повільно й ніжно, то руками швидше-швидше. грушу гладив, сливу м'яв, сік уявний проливав. лінії вели до пекла - пристрасть вже його запекла. Маруся трохи підгледіла, сцена їй сподобатись зуміла. «ой, Дмитрику, що за рухи, що за пензель в тебе, друже? може, ти не сливу гладив, а про щось інше мріяв радо? краще б ти мене торкався, рухав, пестив, не ховався!» Дмитро збентежився до краю, та пензель знову не спиняє. «ой, Маруся, не глузуй, краще фарби подаруй!» і от разом, вдвох, під вечір, жар, дихання, пензель пада з рук. він - малює, як уміє, а вона лиш стогне: «Мрія!»
2025-01-20 01:19:07
0
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
ніхто і ніколи
Едем?
Відповісти
2025-01-20 01:25:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5576
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12854