ШЕПІТ ГЛИБИНИ

ніхто і ніколи

ріка стікала мовчанням ночі змиваючи рештки людських бажань ти чуєш? у глибині їх очі шепочуть правду без каяття тут тоне час, тут ламає крила тут голоси виривають світ кожна хвиля - це смерть, що вкрила останній крик, що вже не болить хтось плакав на прощання, хтось сміявся з розлуки хтось кидав каміння в безмежну гладь і вода, мов дзеркало, ховала їх руки що намагались небо обіймать тут, і діти, і втомлені душі і ті, хто стрибав сам, без страху й слів їх шепіт живе у холодній калюжі як згадка про тих, хто так і не встиг ти торкнешся - вода затремтить від дотику зірветься шепітом, мов лезо на склі і голоси, що втонули у мороці стануть частиною твоєї пітьми ти йдеш від ріки, але вухо тривожить їх вічна пісня - безмежний хор бо кожен із нас, хоч і мовчки живе рано чи пізно стане частиною цих розмов

2025-01-24 06:13:53

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5448

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4525