ШЕПІТ ГЛИБИНИ

ніхто і ніколи

ріка стікала мовчанням ночі змиваючи рештки людських бажань ти чуєш? у глибині їх очі шепочуть правду без каяття тут тоне час, тут ламає крила тут голоси виривають світ кожна хвиля - це смерть, що вкрила останній крик, що вже не болить хтось плакав на прощання, хтось сміявся з розлуки хтось кидав каміння в безмежну гладь і вода, мов дзеркало, ховала їх руки що намагались небо обіймать тут, і діти, і втомлені душі і ті, хто стрибав сам, без страху й слів їх шепіт живе у холодній калюжі як згадка про тих, хто так і не встиг ти торкнешся - вода затремтить від дотику зірветься шепітом, мов лезо на склі і голоси, що втонули у мороці стануть частиною твоєї пітьми ти йдеш від ріки, але вухо тривожить їх вічна пісня - безмежний хор бо кожен із нас, хоч і мовчки живе рано чи пізно стане частиною цих розмов

2025-01-24 06:13:53

0

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1802

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12311