ШЕПІТ ГЛИБИНИ
ріка стікала мовчанням ночі
змиваючи рештки людських бажань
ти чуєш? у глибині їх очі
шепочуть правду без каяття
тут тоне час, тут ламає крила
тут голоси виривають світ
кожна хвиля - це смерть, що вкрила
останній крик, що вже не болить
хтось плакав на прощання, хтось сміявся з розлуки
хтось кидав каміння в безмежну гладь
і вода, мов дзеркало, ховала їх руки
що намагались небо обіймать
тут, і діти, і втомлені душі
і ті, хто стрибав сам, без страху й слів
їх шепіт живе у холодній калюжі
як згадка про тих, хто так і не встиг
ти торкнешся - вода затремтить від дотику
зірветься шепітом, мов лезо на склі
і голоси, що втонули у мороці
стануть частиною твоєї пітьми
ти йдеш від ріки, але вухо тривожить
їх вічна пісня - безмежний хор
бо кожен із нас, хоч і мовчки живе
рано чи пізно стане частиною цих розмов
2025-01-24 06:13:53
0
0