Чому?..

Антон Шаталов

Що є любов, й добро яке в ній скуте? Що саме возвеличують півці? Чому крізь призму щастя неземного, Несеться їхня радість, смуток, біль, Як шкряботить метелик в животі, Коли із когось роблять кріпосного, Оплот фантазій, ідолів політ, Єдиного прекрасного такого, Що є на цій землі?.. Чому й надалі хочеться терпіти, Тривогу бісову набридливо гірку, За погляд що відвернутий від тебе, Накликавши в життя людське біду? Чому як ідол поруч, то під небо, Летіти хочеться на крилах надшвидких, А як далеко — впасти самотою, На дно ущелини високих синіх гір? Чому і далі коїм помилки? Чому вертаємся до тих кого ми любим, Після образ і витівок бридких, Чому ми знов вбиваємося люди?

2023-01-05 11:28:08

3

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Антон Шаталов

мерсі боку)

Відповісти

2023-01-05 11:59:23

Подобається

Н Ф

Це, мабуть, одвічне питання, "...чому вбиваємося?.." Прекрасний приклад того, що любов не лише підносить до небес, та надихає, а й поневолює, перетворюючи на раба...

Відповісти

2023-01-05 13:57:09

1

Антон Шаталов

@Н Ф радий що сподобалося і дякую за відгук)

Відповісти

2023-01-05 16:02:49

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4313

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13030