Чому?..

Антон Шаталов

Що є любов, й добро яке в ній скуте? Що саме возвеличують півці? Чому крізь призму щастя неземного, Несеться їхня радість, смуток, біль, Як шкряботить метелик в животі, Коли із когось роблять кріпосного, Оплот фантазій, ідолів політ, Єдиного прекрасного такого, Що є на цій землі?.. Чому й надалі хочеться терпіти, Тривогу бісову набридливо гірку, За погляд що відвернутий від тебе, Накликавши в життя людське біду? Чому як ідол поруч, то під небо, Летіти хочеться на крилах надшвидких, А як далеко — впасти самотою, На дно ущелини високих синіх гір? Чому і далі коїм помилки? Чому вертаємся до тих кого ми любим, Після образ і витівок бридких, Чому ми знов вбиваємося люди?

2023-01-05 11:28:08

3

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Антон Шаталов

мерсі боку)

Відповісти

2023-01-05 11:59:23

Подобається

Н Ф

Це, мабуть, одвічне питання, "...чому вбиваємося?.." Прекрасний приклад того, що любов не лише підносить до небес, та надихає, а й поневолює, перетворюючи на раба...

Відповісти

2023-01-05 13:57:09

1

Антон Шаталов

@Н Ф радий що сподобалося і дякую за відгук)

Відповісти

2023-01-05 16:02:49

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5580

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2113