Дегенерат

Антон Шаталов

Хтось каже що геніальний, Задерши вгору носа, Та просто ненормальний Ще й нецензурна поза Повсяк в твоїм житті, Аби ж вона, аби ж її, Усе ковтать, ковтать, ковтать, Продовжується клята рать, Десь глибоко, так глибоко, Що вже не знайдеться тепера, Й не полетить стара химера, Шукать тобі дискримінанти, Пігулки-антидепресанти, Помилки в розв'язку рівнянь, Що зможуть дух тобі піднять... Ота вся ваша дегенератиність: Не зникла, а живе І чорт побрав би наративність: Дегенерат теж вмре..!

2023-07-28 11:01:59

Інші вірші поета

Романс Танець єлею та кинджалу Я не піду Бунтар

Інші поети

Aila

@aila4u

Dragana Boskovic

@justletmesleep

Vera Gibson

@sissygibson

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

5193

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13201