Дума вічности
Померти, жити, чи іти у ногу,
Із іншими сповільнюючи ритм.
Або ж летіти відчуваючи свободу,
Коли душа пригодами горить?
Нестися вихором щоденного пізнання,
Нових знайомств, нових думок й ідей.
Чи просто вмерти, ось моє питання:
"Як можна обірвати звичний день?"
Летіти з даху, опустивши свої крила,
Порізать руку, бачить власну кров,
Щоб та на сонці червоніла та горіла,
І обпікала до життя оту любов.
Ні помирати це однак не вихід з кризи,
Бояться люди вічність - край омани.
Бо ти ж не знаєш, як покриють тебе ризи,
І чи дадуть на небесах тобі то мани?
Свій рай збудуй ти на Землі, це краще,
Це краще що ти можеш досягнути.
Тож радуйся, муруй або руйнуй,
Аніж дурницю ту узять й собі утнути.
Життя одне, радій йому ти друже,
Бо швидко воно візьме й пролетить.
Воно мов спалах, що сіяє дуже,
А потім враз собі візьме й згорить.
Не думай про дурню, відкрий ти очі,
Якщо впадеш, то не повернешся сюди.
Радій життю, лети на крилах дуже,
І відчувай як вперше кожну мить.
2022-10-09 16:13:08
6
0