Схід сонця - Ave Ortus!

Антон Шаталов

Тіні кутають в тьму хворий розум людський, Своїм духом завжди наркотичним, Змордувавши вбивають в диму голоси, Крик душі крижаний, потойбічний. Темрятина в полоні тримає людей, Що скорились, упали у ноги, Перед постаттю сірих хазяїв-тіней, Порабілі тремтять пурпурові, Від ядухи, що кличе дурманний єлей... Тіні дурять життєві дороги, Нищать спокій, руйнують фундамент, Той глей, де трималась свобода рукою, Чинять злобу, рождають ночами катів, Неодмінно карають собою, Низькородних малих, і великих вождів... Срібні лицарі ночі глухої, Заяскрять у повстанні гріховних огнів, Як багнети візьмуть різнороби, Щоб ламати тяжку кригу рабських віків, Щоб скорити вождів диктатури — І ось! Сонце уранці огненне зійде, Зникне ніч - пилина непрозора, Затанцює яскраве і кінь загирже. Жовтогривий махнувши рукою, Розірве неодмінно кайдани в людей, Знявши меч над собою іскристий, І зутворить небесне із моря тіней, Вічний рай різночинно барвистий!

2023-01-10 15:41:58

4

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

42

5

1319

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10904