Ego

Антон Шаталов

Я ні, не пташка, ні не супермен, Я не пілот і я не космонавт. Мій септакорд закінчується "ре", З екзаменів життя є автомат. Я не пожежник, я не рятувальник, Я не шукав зі Скоттом полюса. Я не моряк і навіть не пірнальник, Не накривався в мене акваланг. Живу й творю нудний і трохи п'яний, Без крил літаю — ріжу небеса. В глибини Маріанські я пірнаю, Шукати шлях в незнаності буття.

2023-03-11 21:25:23

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Микола Мотрюк

Ви - музикант..?)

Відповісти

2023-03-12 08:59:29

Антон Шаталов

@Микола Мотрюк 6 років гітари + синтезатора скоро купуємо, тож мабуть так

Відповісти

2023-03-12 11:42:58

Микола Мотрюк

👍

Відповісти

2023-03-12 11:44:21

Подобається

Інші вірші поета

за Руди пізнання Роялізм. Корона і лев Моя боротьба

Інші поети

Manar Elabd

@ManarElabd1210

Romkolana

@nastyuxa_xa

Eva Bush

@Eva_Bush_

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2747

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11527