І знаю безнадійним все здається
Й речі є які нам не під силу,
І сутність грішна проб’ється,
Коли перестану вірити диву.
Ховаюся у світі я чудес,
Від реальності що розбиває мрії,
У пошуках істини роблю помилкові дії,
На спасіння моє не вистачить ніяких мес,
Втрачаю суть у боротьбі за щастя,
Падаю вниз від любого напастя,
Де ж спасіння, істина і сцілююча любов,
Коли ж відчую я прекрасну невинність знов?
Плачу по собі й по дорогих втрачених людях,
Коли віднайду силу -стану собою,
Лиш відкинувши зло добром пропитаюсь
І більше я ніколи не зазнаюсь,
Не здамся у битвах без бою!
Верну надію- те, без чого я ламалася,
Ради спасіння власної душі,
Адже немає нічого ціннішого за неї.
Якщо спасіння є:скажи де воно,
Не хочу я вмирати,
Не встигла ще багато чого пізнати!
Де віднайти міру в золотій середині,
Чим наповнити душу щоб перестати страдати,
Як скажи мені це все мати,
Коли ілюзії розвіялися і я вже не та,
Як повернутися до правди що колись десь глибоко росла.
Кругом розчарування і розруха
І прилипла до мене та розруха,
Яка зветься «не удачниця» по життю,
А може й по натурі що гризе душу мою.
У світі цьому вже все сумніву піддаю
І любов угасає не знаходячи відклику,
Лиш серце добру і покликанню віддаю,
Це все що в мене є-і жду я нового виклику!