Страждання раненої душі,
Стікають сльози по обличчю як вранішня роса,
То слабкості мої,
То гріх і стид й турбота моя.
Я поганий учень і вина тут тільки моя,
Що душа моя раз у раз депресію пережила.
Життя нічого не научить коли голова пуста
І мати не научить і це моя вина.
Стою- не знаю що з проблемами робити,
Від цього навіть не хочеться жити
Коли від безвиході хочеться вити!
Проблеми посмішки в людей забирають
І їх зсередини пожирають,
Та мусимо пекло випробувань пройти,
Щоб себе в житті знайти і зло перемогти!
Треба разом родиною триматись
І до старших дослухатись,
Бо може статись так що порада знадобиться
І треба взяти її до уваги щоб в пошуках марних не загубиться.
Та часто емоції нам диктують не те,
Ми думаємо що проблема пройде,
Але проблема лиш загостритись може
І тоді питаємо «За що ж нам це , Боже?»
А за гріхи й ігнорування батьків,
За те –що всемогутнього з себе мнив.
Я ж надією живу на краще й борюся
Аж поки не стомлюся,
А потім , відпочивши, далі йду
Аж поки до кінця шлях свій не пройду,
Бо тільки тоді я мир в душі знайду!