Осінній сад,в повітрі свіжість кружляє,
Мене в полоні своєї чарівної краси тримає.
Крізь дощ промені сонця різнобарвними кольорами переливають,
В душі моїй мелодію безтурботності грають.
Осінній сад в душу спокій приносить
І мене у вихорі чарів носить,
Здається звичайні дерева та листя,
Але чари в них є
І будуть чари ті завжди ,навіть якщо безліч століть промайне.
Я стою листям окутана- як одежею
І вже не хочеться бути зв’язаним мережею,
Бо коли ти серед природи ,хочеться відпустити усе
І тоді здається погане пройде
І сили в собі віднайдеш,
Коли подих природи вдихнеш.
А я стою і слухаю як дерева таємниці шепочуть,
Мене вони в час негоди під свій покров взяти хочуть.
Ворони каркають, голуби снують у пошуках їди,
Дивлячись в їх очі –бачу їхні мольби.
Осінній сад живе своїм життям як люди
І куди не глянь видно їхні труди,
То гнізда на деревах, то плоди у нірках про запас,
То будиночок з піску по якому мурави снують раз-у –раз,
В їхніх жителів саду є безліч роботи
І поки її не зроблять-не лягають спати доти.
Жолуді рясніють на землі,
То білочці призначаються ці плоди,
А сповзаючі черв’ячки –пташенятам,
Яких нагодують їхні мама з татом.
В усіх життя вирує,
А моя душа це пам’ятає і в дні смутку спогадами цими смакує.