Ділішки темних сил

Емілія Дзвінко

Тільки в тому люди рівні, Що всі пахають як воли Це примхи темних сил дивні І глузуючи з нас бичують всіх вони. А в них одна тільки тема, Кров з людей посмоктати І грошима чужими брюхо собі набивати, Така от дилема. А наших страждань вони не чують, Лиш збудоване нами руйнують Й будують щось своє- що лайном зветься, Колись для них це пінками під зад озветься І втратять тоді удачу диявольську й пиху нечувану, Будуть сганяти, в тюрмі на роботах, пиху на волі нагуляну. І не будуть більше робити темних діл, Бо поставлять їм клеймо безчестя- віл, А тоді народ загуляє, Що тепер він їх у своїй владі тримає. І тоді пройдуть злі часи- настане час добра, В підтвердження хрюкне довольна свиня.

2024-10-28 00:39:34

Інші вірші поета

Дві дороги Таке життя Провінційна дівчина Трепетна любов

Інші поети

Надин

@mindmap

Robbie Massey

@robbie_massey

Nochu's Wife

@LOLAKOOK

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

16241

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13066