Ділішки темних сил

Емілія Дзвінко

Тільки в тому люди рівні, Що всі пахають як воли Це примхи темних сил дивні І глузуючи з нас бичують всіх вони. А в них одна тільки тема, Кров з людей посмоктати І грошима чужими брюхо собі набивати, Така от дилема. А наших страждань вони не чують, Лиш збудоване нами руйнують Й будують щось своє- що лайном зветься, Колись для них це пінками під зад озветься І втратять тоді удачу диявольську й пиху нечувану, Будуть сганяти, в тюрмі на роботах, пиху на волі нагуляну. І не будуть більше робити темних діл, Бо поставлять їм клеймо безчестя- віл, А тоді народ загуляє, Що тепер він їх у своїй владі тримає. І тоді пройдуть злі часи- настане час добра, В підтвердження хрюкне довольна свиня.

2024-10-28 00:39:34

Інші вірші поета

Явись душа Любов- це найдорожчий скарб Бога приймаю В пеклі і в раю

Інші поети

Lovely Heart

@LovelyHeartForever21

Haru Goyang

@AppelmoiSenpai

Oh Sana

@hanine_writer

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3883

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11518