Метелик

Емілія Дзвінко

У вир пригод метелик поринає І не вгаває від емоцій що його переповняє, Легкий в усьому але не легковажний В боях такий він відважний! Такий тендітний- його легко обманути, Але прекрасний внутрішній світ- його не забути! Уміє він дружити і любити, легко всім довіряє, Нерідко за це удар він приймає. З радістю усім допомагає, З упевненістю курс свій тримає І не боїться опалити крила, Бо ніхто не зруйнує його маленького дива, Що серце теплом зігріває й живе І буде вічно жити- не промайне! А чудо те зоветься вірою, Яку не зміряти ніякою мірою А лиш до серця прикладаючи- оживає І метелика на цьому світі тримає.

2024-11-16 23:44:30

Інші вірші поета

Сонце і місяць зустрічались Ангели Дорога весна Казковий пейзаж

Інші поети

Danny

@danny_o91s

Kulbaba_ml

@Kulbaba_ml

Jobele Dumanag

@word_craftsman

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3553

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11204