Нічний суд думок

erorka

Погашу лампу і сам потону в пітьмі Мої руки спітнілі торкаються голови Я зник, я ніхто, лиш природи продукт, Відтінок надії на непереможний люд Уста, що днем відмовлялись трубити, Словами про місця рідні і їх проблеми Розв'язали ворожнечу всередині мене Актова зала вітала всіх охочих патерном: "О, діти, мерщій! Тут справжня війна!" І цей бідний народ, весь у темних тонах Ввалився моїми думками в актову залу В лапи Диявола, який в пеклі крутив валом: Докори, сумління і геройства пихаті мої Корились лиш на маленьку секунду мені Систематика картин мінялась не на краще Мариво мрії зникло почути "Я пробачив" Я не розумію куди потрапив коли заснув Це суд? Чи театр шляхетних страждань? Люди кажуть, що тіло возвиша страждання Та на щастя мене знову зустрічає ранок

2022-11-30 11:50:45

Інші вірші поета

Ad te ipsum Судна ніч розуму людського Mon coeur est Paris Horror story

Інші поети

Lacey Nicole

@lacey_nicole

Raven_Hair

@Raven_Hair

MARI

@marsikitsme

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6853

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5871