Нічний суд думок
erorka
Погашу лампу і сам потону в пітьмі Мої руки спітнілі торкаються голови Я зник, я ніхто, лиш природи продукт, Відтінок надії на непереможний люд Уста, що днем відмовлялись трубити, Словами про місця рідні і їх проблеми Розв'язали ворожнечу всередині мене Актова зала вітала всіх охочих патерном: "О, діти, мерщій! Тут справжня війна!" І цей бідний народ, весь у темних тонах Ввалився моїми думками в актову залу В лапи Диявола, який в пеклі крутив валом: Докори, сумління і геройства пихаті мої Корились лиш на маленьку секунду мені Систематика картин мінялась не на краще Мариво мрії зникло почути "Я пробачив" Я не розумію куди потрапив коли заснув Це суд? Чи театр шляхетних страждань? Люди кажуть, що тіло возвиша страждання Та на щастя мене знову зустрічає ранок
2022-11-30 11:50:45
4
0
Інші вірші поета
Ранок (Рефлексія ІV) Систематика моменту Люблю тебе Просто поцілуй мене
Інші поети
Lilya Foxyyy
@LillyFox
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2412
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12208