Excuse me a dose of pain

erorka

Я лютую у сні, хоча це сон наяву Любиш вогнем провокувати моє виття? Твої слова - суцільна вода, яку я уявив І тепер цей соціум топить мрію мою Та доки я ще не втопився разом із мрією Пливти вище стараюсь у разюче буття Віра у завтра - це віри у краще втілення Це вибір для певного етапу мого життя До речі, пізнавати себе, допомагає лише Саморуйнування в духовному плані Дійсно, все ж прикро розуміти те, що Розібравши себе - ти чистиш рани Що правда, повернути потрібно все Дар від природи або просто везіння Якщо вийде з першого разу розставити Щастя від пішого горя з нотами саспенсу

2022-10-07 18:31:55

17

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

erorka

Конкретно ці слова, про те, наскільки думки, голоси суспільства не потрібні, і якщо занадто впустити в себе це, то воно може погубити тебе

Відповісти

2022-10-07 18:43:57

2

Н Ф

Живі,голі емоції...здається,їх можна торкнутися пальцями та вколотися. Захоплює те,що попри всі закиди долі головний герой і не думає ламатися,не падає навколішки,а протистоїть усім випробуванням.Це говорить про велику силу духу.

Відповісти

2022-11-01 13:40:37

1

erorka

@Н Ф Дякую за приємні слова

Відповісти

2022-11-01 17:18:37

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1707

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11443