Вірші
Чуже небо
Рано із теренів прямо у терени,
Прямує Подих зів'ялих троянд
Крокує давно у пошуках неба
Хоча, не розуміє його потреби
Прямо за обрій, туди, в далечінь,
В бік блакитної, тремтячої течії
Вздовш всіяної тим злом колючим,
Яке Подих троянд щиро мучить
Видніється омріяєне небо троянд
Що зів'яли у терені мов у тенетах
Ну а тепер ж що, Подих, блукай!
Блукай у пошуках чужого неба...
4
1
214
Шлях скорботи
Тут знову за діло минуле, бере моє тіло
Химерно-співуча обитель лякає мотивом
Дрібні паразити селять внутрішні органи
Давно я забув, що так прямую до похибки
Невже бути може я живу не правильно?
Чекаю порятунок, який мені відведений
Мій час тліє на горі пекельним заходом,
То Емпірей заряджає у пістоль патрон
Все квітне на шляху моєму Віа Долороза
І веде по тим слідам чекаючи морозу,
Який вселяється у тіло під час розп'яття
Яке радо тим цвяхом з точки Б у точку А
Пронизує зап'ястя та впивається у хрест
Відчуваю дикий біль, за ним велику честь
Я наче в станах двох, неначе герой п'єси
І відвідати Голгофу бажання лише в тексті
4
0
232
Paysage
Малюю склом ті узори, свої ріжучи руки
Віддаючись як чорнила для взятої думки
Моя муза - людини простої страждання
Нехай серед того повстане моя картина!
Я відчуваю небо, відчуваю його сльози
Я радо б допоміг йому та я не гожий
Відчуваю дикий біль, ще дедалі більше
Тягне мене думка: "Це пишу навіщо я?"
Знову пил бетоном кудись все поспіша,
Відчайдушно жінка заспокоює своє дитя
Яке все в плач кричить, мов струна гітари,
Вперше взятої до рук під впливом марева
На фоні лине гуркіт міста зайнятий своїм
Лише дитя плаче - похилилась його тінь
4
0
160
Ad te ipsum
Мимоволі я стаю мов дурак:
Зі світом врізнобіч крокую,
Мінором покриваю свій дах
Та ще чекаю на порятунок
Тіло, ранок скоса відпускає,
Не тримає мене навіть день
Постать у дзеркальному світлі
Уночі шукає для себе питання
Я радо пірнув в хвору голову
Хоча ніхто не просив йти на біс
Тепер лину думками по вітру
Шукаю те, до чого маю хист
Я вдягаю весь подих емоцій,
Знову радію безбарвному дню,
Сподіваюсь зустрітись у точці,
Вагомій на ментальному тлі
6
0
171
Cogito ergo sum
Я лягаю на лист від руки,
І по зимньому вітру блукаю
Я навіть не мислив колись,
Чи просто все те лукавив
Кришталь не в мелодії барв
Я живу? Чи можливо існую?
А може я глибшого оправа?
Чи скло, про яке всі забули...
А може все те, лиш для того,
Щоб радо я йшов в глибину?
Наче титан, шукав той вогонь
Що крихтою б грів в холода
Пускаю думки свої небесами
А вони лиш шепочуть мені,
Що правди колись я дістанусь
І байдуже стає на заметіль
6
2
137
Рима-платівка
В глибині твого ока я таю на рівні,
З кубиком льоду у теплій склянці
По вені твоїй грає моя рима-платівка
І дає насолоду писати цим ранком
Про очі твої, які ламають мій негатив
Про тіло твоє - наче то весь всесвіт,
Неосяжна мрія якої я все-таки досяг,
Сон який забути ніяк, чарівний плід
Мене зустрічає дилема систематики
Вельми притаманні ранки цього світу,
Що ж кудись за обрій простопадно в потік
Крихта за крихтою розвіються вітром
І суцільно нове мене зустрічає буття
Де в насолоду про тебе ці рими в тон
5
3
162
В ім'я темряви
Мій ментальний стан годує мою душу
Що сміючись чи плачучи співає текста
Я радий був би писати лиш про хороше
Та мій настрій справжня в біса аномалія!
Руки холодні по плечі, який день я у течії
Циклічо як соната повторюю фрагменти
Нажаль половина розсуду вільно дихає
Мене беруть емоції багатьох моментів
Я декілька днів стою на краю цієї гори
Ще крок - врятую себе, хоча ні, зіпсую
Якщо темрява поглинає рішуче мене
Нехай хочаб допоможе подолати сюр
Який так всеохопно заволодіває мною
Моїми думками, надіями на майбутнє
Я у темряви допомоги прошу благанно
Сподіваюсь, що їй це було добре чутно
6
6
242
Судна ніч розуму людського
Не нам судити, але ми обговоримо
Весь цей народ, що дна вже дістав
Я стрибну у низ криком "джеронімо!"
Звук мій полине на футів сто із ста
Та ніхто так навіть не задумається
Хоча слово одяг усіх думок, фактів
Їх не хвилює слово, їх хвилює ціна
Хоча й та не колише в такт їм
У тій ямі, в якій всім же так добре
Ніхто ж не захоче із неї то вилізти
Лине мій крик із душі: "Mio amore!
Мені так імпонує нонконформізм!"
Крилаті думки в моїй дурній голові
Мені дали на руки тремкий мотив
Щоб далеко від всіх я линув в політ
Та зупиняє мене світ цей нативний
4
1
228
Нічний суд думок
Погашу лампу і сам потону в пітьмі
Мої руки спітнілі торкаються голови
Я зник, я ніхто, лиш природи продукт,
Відтінок надії на непереможний люд
Уста, що днем відмовлялись трубити,
Словами про місця рідні і їх проблеми
Розв'язали ворожнечу всередині мене
Актова зала вітала всіх охочих патерном:
"О, діти, мерщій! Тут справжня війна!"
І цей бідний народ, весь у темних тонах
Ввалився моїми думками в актову залу
В лапи Диявола, який в пеклі крутив валом:
Докори, сумління і геройства пихаті мої
Корились лиш на маленьку секунду мені
Систематика картин мінялась не на краще
Мариво мрії зникло почути "Я пробачив"
Я не розумію куди потрапив коли заснув
Це суд? Чи театр шляхетних страждань?
Люди кажуть, що тіло возвиша страждання
Та на щастя мене знову зустрічає ранок
4
0
162
Люблю тебе
Так, ми почали з простого поцілунку, і
Ти летально отруїла мене, мої клітини
Я бачу в постілі твоє миле тіло ранком
І розумію що застрибнув в щастя вагон
Котрий везе кудись. Я справді не знаю,
Та смак твоїх губ кидає мене в аут
Прочитавши десять томів - не підібрати,
Слів, щоб покласти слова на папір
Про тебе. Хоч вільно я дихаю мізками
Діло ж не в розумі, трішки поїхавші ми,
Ділим ноти мінорні на нуль, неначе
Пілоти рятують літак, що у воду падає
Так, ми почали з простого поцілунку
Та продовжуємо фразою "люблю тебе"
4
2
182
Ранок (Рефлексія ІV)
Доки рими танцюють на пам'яті рідній
Я ж лину в пісні, а там буде видно далі
Строфа під строфою - початок, ранок
Який мої рани собою розвіє як хмари
Розвіє по небу, по різним материкам
Де влучно сказати ж: "Шерше ля фам"
Я жаліюсь на біди, що стали по горло
Про те їх величина - лінивий стогін
Хоча-таки мрії мої не всі матеріальні
Та в когось за мрію - побачити маму
Запитань дурних чомусь не виникає
Можливо людина з мене буде хороша
І я в душу персони гляну спросоння
Всі мої біди на фоні мов веселий тон
Я знаю, що як-би мені не було погано
Це не найгірше - я повинен піднятись
6
1
200
Ілюзія життя
Тремтяче на коліно лягає моя рука
Як думками на одинці себе запитав
Я линув у піт, мене захопила пітьма
І тихенько у морі один пливу на дно
Мене не врятує надія на порятунок
Ще йоту у воду, я зійду за лаштунки
І тепер вже не вийду на біс до пори
Доки не скажу, що сенс вже створив
Через власну призму гляну на людей
Довго в моїх місках гартувалася ідея
Люди наче не живуть а виживають
Їм лінь. Від цього серце кличе жгут
6
5
214
Horror story
О мсьє, гарсон, ти подивись
Як гармонійно втік я в ескапізм
А ти веди, вели йти мені у ліс!
Щоб не було на щоці моїй сліз
По дорозі йдучи, я чую хриплий
Звук, котрий проводжає липень
Тутешні мешканці: маніяки, вбивці
Мене так лякає та, що кличе птиця
Але мсьє, гарсон, йду я за тобою
Моя віра віре в те, що мою волю,
Ти врятуєш і навіки я залишусь,
З вільним серцем в повній тиші
Чомусь холодно стає все більше
А землю з піском замінила сажа
Мсьє, через дим не видно місяця!
Падає у трепет моє бідне серце
Цей ліс мене лякає, тут примари
Але гарсон! Ти був лиш маревом!
Навіщо ти відправив мене в пекло?
Хруст моїх кісток перероста в тепло...
Що їдять зсередини ті демони?
Цей гештальт будує в мені Ад
Але ж вони таки їдять моє нутро!
Зсередини, мов ворон клює труп...
13
4
205
Парадайз
Живий сад, в якого повно справ
Зліва небосхил в океан - водоспад
"Це Емпірей" - сказав мені Сократ
А я й не вірив що потрапив в рай
Чому день? Навіть коли вечір день!
Тут систематично грає один патерн
Шаблон ідей, а по центрі карти вежа
Вона вилікувала хронічний нежить
Хронічний нежить всіх переживань
Затонув в воді суцільного океану
Я не зрозумів, не зрозумів що і як
Це схоже на гротеск простого саду
Можливо філософ з мене нікудишній
Та стільки думок налягає у цій тиші
Хто я? Що я? Куди я йду по світу?
Дзюрчання води не дає в часі тліти
Я звичайно не поет - любитель слова
Але як вдома, тут віє приємна свобода
Що дає насолоду писати про воду, і
І той сад що будує Розу вітрів
11
7
193
ЛЦ "Натхнення"
Навіть коли за горизонтом тліє небо
Повертатися до тебе не маю потреби
Тут квіти з чарівної пісні живуть біля озер
Що втікають в моря поміж тих цистерн
Які втікають в світовий океан натхнення
В якому здається, душевна моя сієста
По правді не знаю коли туди дістанусь
До центру "Натхнення" піднімається пульс
Я серед квітів, на початку історії став
Ці троянди, ці квіти мрії в моїх устах
Вони колять зсередини, щоб написав
Про відчайдушний секрет водних корал
І вже пізно повертатися в старі часи
Та й водяний Емпірей на моєму шляху
Зупинитись не дасть, відмовитись теж
На зустріч я йду до океанської вежі
12
3
231
Mon coeur
Ти мов рання зоря, яка запала увечері
В той вечір, коли ми разом пливли по течії
Відкриті новому, чи точніше один одному
А хоча ми просто один в одному тонемо
Я люблю порівнювати світ на море і небо
Море - все навкруги, те в чому ми живемо
Небо - це те, до чого мої мрії так линуть
А з тобою я там і тут радію кожній годині
Радію губам твоїм, які неначе мене вчать
Що любов для душі - це блаженний такт
Та слів багато про тебе, і я буду писати
А ти залишайся для мого серця відрадою
20
4
241
Excuse me a dose of pain
Я лютую у сні, хоча це сон наяву
Любиш вогнем провокувати моє виття?
Твої слова - суцільна вода, яку я уявив
І тепер цей соціум топить мрію мою
Та доки я ще не втопився разом із мрією
Пливти вище стараюсь у разюче буття
Віра у завтра - це віри у краще втілення
Це вибір для певного етапу мого життя
До речі, пізнавати себе, допомагає лише
Саморуйнування в духовному плані
Дійсно, все ж прикро розуміти те, що
Розібравши себе - ти чистиш рани
Що правда, повернути потрібно все
Дар від природи або просто везіння
Якщо вийде з першого разу розставити
Щастя від пішого горя з нотами саспенсу
17
6
271
Систематика моменту
Коли час накриє мене листям долі
Я схоплюсь за нитку, як за плаття дівчини
Щоб врятуватися від комедії болю
Яка мов пекло, а комедія тільки в реченні
Й буду тягнути себе кудись в небуття
Де надіюсь зустріти початок історї нової
В якій мрії всі зі мною, хоча я на самоті
Де все те що було - сталося б знову
14
6
242
Mon coeur est Paris
Син не буде в свого батька
І ніколи не назве його татом
Це лише примара вчорашня
Пішла з життя змінивши вахту
Чесно, я навіть радий до болю
Сміюсь цьому наче псих у полі
Так, я черствий. Що поробиш?
Це риторично. Mon coeur est Paris
З виду місто кохання, романтики
Та в середині байдужість і опіати
Опіати - спогади що псують мене
А я стараюсь відганяти цю наркоту
15
2
275
Історія, яка не траплялась
Це був наче звичайний, приємний вечір
Проте ти в мої пам'яті не зів'яла як інші
На думку спала, та, одна тільки річ
Що ми морально відокремились в нішу
Я напишу багато віршів, все про тебе
Про наші, різні моменти, коли ми разом
Не забуду приємний твій запах тепер
Ти ніби той останній, відсутній пазл
До мої картини, де спокійно я засинаю
Зранку свіже повітря почистить мій мозок
І мій наратив цієї історії почуття підіймає
Проте бутафор буде лиш муляжем вигадок
15
0
115
Фенікс (Рефлексія ІІ)
Він помер, напевне, сотню раз
Та сотню раз із попелу вставав
На тілі має сотню тих прикрас
За кожну смерть, поразку. Вау
Кожен ранок я ментально б'юся
І начебто сприймаю світ як є
Та вкотре ловлю в собі спокусу
Залишити все і дивитися ТБ
Можливо, якби відвідав Ефіопію
У ті часи, коли фенікси палали
Знав би чому прагнення в них віє
Жити не одне життя, а два і три
Я відхиляюсь від давньої історії
Мене лише регенерація хвилює
Якщо він, не зважаючи на всі бої
Палає, та знову з попелу встає
Чому тоді люди все ж ламаються?
Не вірять так, як віре птах в життя
Чому готові йти в утиль задля кінця?
А не як фенікс - летіти у нове буття
15
6
231
Просто поцілуй мене
Просто поцілуй, без лишніх перемовин
Твої губи наче мед, а я так його люблю
Тільки не так, як талію твою, мов намальовану
І взагалі мед програє в питанні вибору
У моєму серці лежть таємниця кайданів
Що окутали мене в пориві цього кохання
Проте ключ від них десь у тебе моя пані
Та у що ж це я вліз? Ще й так неохайно...
Ти породила крихту романтики в моїй душі
Котра наче палає від тебе і у небо летить
Проте крихту загубити легко, як буденні дні
А крихту в моїй душі твоя посмішка буде берегти
13
1
270
Memento Mori
Я дихаю небом, наче небо то повітря
Воно вільне, тільки чомусь таке пусте
Пролетіли ті птахи за холодним вітром
Й залишили по собі, лиш місце пусте
І у цьому місці параноя нехтує тобою
Вже ніколи не обійме знову у цьому світі У небі тобі не потрібно вчити чужу мову
Не доведеться говорити, все скаже світло
Я пишу в нотатках, а в душі натхнення
Цей вірш нагадування, і він не сумний
І я іще живий, хоч назва віршу темна
Дивлячись у небо, бачу кольорові сни
12
3
248
Квітка Мрії
Ми радше діти сонця що під заходом все мріють
А мрії наші тліють у спеку червоного оксамиту
Поки я ріжу рану на тілі все більше втрачаючи надію
Що цей світ дружелюбним буває частіше ніж на мить
Ти мрієш? Взагалі думав, що означає чарівна мрія?
І ні, це не забаганка твого до болі хворого розуму
Це лише ноти твоєї улюбленої пісні, які очікують дії
Як на мою думку, ось тільки правди й сам не знаю
Рана на тілі цвіте єдиним кольором, та не заживає
Хтось взагалі знає коли настане кінець цьому цвіту?
У мене невблаганне бажання назвати її Квіткою Мрії
Щоб звучало це приємно й навіть мило насправді
У вазі старій квітів багато було, та з часом кожна зів'яла
Що ж робити мені з Квіткою Мрії на шиї життя мого?
Котра мовби прикраса умовно, а в обов'язок взяла
Досягати та на віки берегти мрії дитинства мого
7
0
223
Рефлексія (І)
Зранку у дзеркалі бачу похмурий свій вид
Якого дратує простий, дратівливий подих
Прогулянкою видніється небо прекрасне
Радіти почну коли у думках буде ясно...
Ми дивимось на речі залежно від ситуації
Розумію що не нонсенс, та все ж руйнація
Доки хтось у розмові дивитися в очі щиро
Я зі злістю проганяю за скоєне ще вчора
І якщо чесно, то це до болю мене дратує
Все ж не людина правила психіки диктує
Та тільки вона за свої слова відповість
Тому-що чужий не винен у твоїй злості
Чомусь наступним днем все вже інкаше
Не дратівливий взагалі став мій подих
Розумію що не потрібно було тоді гарчати
Так, це цикл саморефлексивних печатей
14
1
204
