Ранок (Рефлексія ІV)

erorka

Доки рими танцюють на пам'яті рідній Я ж лину в пісні, а там буде видно далі Строфа під строфою - початок, ранок Який мої рани собою розвіє як хмари Розвіє по небу, по різним материкам Де влучно сказати ж: "Шерше ля фам" Я жаліюсь на біди, що стали по горло Про те їх величина - лінивий стогін Хоча-таки мрії мої не всі матеріальні Та в когось за мрію - побачити маму Запитань дурних чомусь не виникає Можливо людина з мене буде хороша І я в душу персони гляну спросоння Всі мої біди на фоні мов веселий тон Я знаю, що як-би мені не було погано Це не найгірше - я повинен піднятись

2022-11-25 21:13:33

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

erorka

Дякую, друже

Відповісти

2022-11-26 08:17:26

Подобається

Інші вірші поета

В ім'я темряви Horror story Рима-платівка Нічний суд думок

Інші поети

Anasteicha Rein

@Anasteicha_Rein

Story Scribe

@StoryScribe

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2001

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12208