Книги
Всі
Вірші
Всі
.
аби були сльози виплакати, що наболіло
я просто тіло чи дух, замкнений в тіло
не гріє вино, ковдра мене не гріє
що було милим – тепер не здається милим
аби були сили сказати, у чому справа
чого так бракує, чого так до болю мало
міняй простирадла, латай на собі проріхи
вдивляйся у вічність крізь провалені стріхи
аби було щастя – як небо, як море бездонне
аби було відчуття, що нарешті вдома
але відчуття немає, немає сили
і начебто і мене вже немає, милий
і начебто я сама – як відлуння сміху
відлуння живого, магніт для суму і туги
я себе нотую, для інших, збираю в книгу
щоб хоч для когось в світі лишитись другом
це так тупо казати «життя це – не має змісту»
бо не в змісті справа, в сенсі, – немає правди
я проходжу наскрізь це залюднене місто
де не хочеться жити, ні на лівому, ні на правому
берегах, що постали поміж розливу Стіксу
що постали розривом, розбіжністю і розбродом
я втомилась ховати поміж ними обличчя
я зникаю, пробач, я здаюся, я йду під воду
2
0
353
.
літак полетів
ми лишилися
продовжимо літо
а може поринемо в осінь
від завтра – дощі
від завтра синоптики пророкують зливи
моє волосся ще не вигоріло на сонці, тож можна лишатися
наче подарунок –
зніми пакування
розгорни
всередині буде тепла земля
всередині буде живе море
всередині будеш ти сам
віддам морям останні євро з кишені
на стінах лишу відбитки тіні своєї
доклацаю плівку
не буває надто багато листівок
не буває надто багато спогадів
цінувати точку «зараз» часом складніше
ніж зберігати пам’ять
ніж планувати майбутнє
у точці «зараз» ми завжди найчесніші
найсправжніші
найбеззахисніші
найрозгубленіші
вихід з зони комфорту
вхід у себе
крок праворуч
ліворуч – страшно
краще пускати струмки думок вперед
чи назад – до коріння
літак полетів
ми лишилися
зливи прийшли
та змили у море місто
на шиї – срібло лунниці
та мексиканське намисто
і доки
сіль засихає на кучерях
моє літо буде тривати
я погоджуюсь з реальністю
і продовжую вчитися перебувати
у точці «зараз»
2
0
306
.
врізаєшся в вікна пам’яті пораненим птахом
спалахом гаснуть думки про майбутнє –
все що має статися – вже давно сталося
за кожною тінню на мосту Хіросими – згасле життя
за кожною тінню розлогих дубів – нове покоління
втопи свою втому у чистій воді струмків
гори несуть її з самих верхівок – впади і напийся
доки не знайдена першопричина – зцілення неможливе
чіпляй свій наплічник спогадів і – живи
буяють міста абстрактністю сивих домівок
фарбованих в жовте зелене в біле і бог зна яке
перед обідраними фасадами стань на коліна
вдивись в візерунок їх тріщин – знайди себе
доки околиці ще не відкушені містом
доки трави – по плечі, а сонце – високе
доти
колесо обертається, пальці вчіпляються в вічність
крутять і крутять, щоб позаду лишити
турботи
намагаючись свою повернути пам’ять
втрачену, як спадок цілої нації
танцюй доки можеш, співай, доки маєш сили
живи доки світ твій не піддався руйнації
2
1
362
