.

Маша Китаєва

аби були сльози виплакати, що наболіло  я просто тіло чи дух, замкнений в тіло  не гріє вино, ковдра мене не гріє  що було милим – тепер не здається милим   аби були сили сказати, у чому справа  чого так бракує, чого так до болю мало  міняй простирадла, латай на собі проріхи вдивляйся у вічність крізь провалені стріхи   аби було щастя – як небо, як море бездонне  аби було відчуття, що нарешті вдома  але відчуття немає, немає сили  і начебто і мене вже немає, милий  і начебто я сама – як відлуння сміху  відлуння живого, магніт для суму і туги  я себе нотую, для інших, збираю в книгу  щоб хоч для когось в світі лишитись другом це так тупо казати «життя це – не має змісту»  бо не в змісті справа, в сенсі, – немає правди  я проходжу наскрізь це залюднене місто  де не хочеться жити, ні на лівому, ні на правому   берегах, що постали поміж розливу Стіксу  що постали розривом, розбіжністю і розбродом  я втомилась ховати поміж ними обличчя  я зникаю, пробач, я здаюся, я йду під воду

2020-10-14 19:40:50

2

0

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4783

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1404