Тікай

Н Ф

Розкидані вітром, Тікай, мерщій, звідти, Там правди немає, Хоча зветься раєм. Там темінь глибока, В цю пору, щороку, Там втратиш єдине - Свою половину. Бо там - снує лихо, Нашіптує стиха: "Зостанся назавжди, Тут є, що бажав ти, Бери, все що хочеш, Лишися до ночі." Та то тільки байка, Там - нелюдів зграйка. Всотають твій подих, Змарнять твою вроду... Якщо хочеш жити, Не йди, а біжи ти.

2023-08-04 10:02:49

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Іві Муррей

Щось є у цьому вірші глибокого й проникливого😍

Відповісти

2023-08-07 04:53:58

Н Ф

@Іві Муррей Можливо)

Відповісти

2023-08-07 06:06:45

Лео Лея

Охох! Це в "Обране"

Відповісти

2023-08-09 03:00:21

Інші вірші поета

Химери Спішить вже осінь Сніг Очі у тебе горять

Інші поети

Eva Bush

@Eva_Bush_

Aëden

@jewdiks

安德烈

@aandrew

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

8440

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11466