Тоді
Н Ф
Тоді, коли несеш, несеш щоденну варту, Тобі тоді уже буває не до жарту. Коли ти сам на сам із мужністю своєю, Тоді сумуєш ти, за милої душею. Її дівочий стан, тоненькі чорні брови, Бентежать серце знов... згадалися розмови... Майже дитячий сміх її луна дзвіночком, Пригорнеш до грудей, що вишила сорочку. Вона свою любов у хрестик вмалювала, І віддала тобі, щоб оберегом стала. А ти їй відповів, щораз відповідаєш, Що в молитвах твоїх... від зла охороняєш. Що в ній, і тільки в ній, свій спокій ти плекаєш, Лише її одну так віддано кохаєш... Тоді, коли несеш, несеш щоденну варту, То вистачить снаги, в тобі достатньо гарту.
2022-11-12 22:15:17
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Чудовий вірш👍
Відповісти
2022-12-14 13:17:06
1
Інші вірші поета
Очі Все потопало у весні Скрипка Один з моїх
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1926
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11466