Коридор, кінець якого Герміона бачила буквально дві секунди тому, спалахнув жовтуватим світлом. Тепер двері знову опинилися метрах у десяти.

"Та що за... вони, напевно, обкололи мене якоюсь гидотою. Потрібно просто йти вперед, поки не упруся в якусь перешкоду"...

Грейнджер спробувала пробігти кілька кроків, і знову побачила, що дальня стіна "поїхала" вперед. Дівчина різко розвернулася назад, і зрозуміла, що позаду немає нічого. Тобто, взагалі нічого. Як у комп'ютерній грі, коли ти доходиш до кінця етапу, а далі текстур просто немає. І ти можеш бачити цей "край землі".

" Дідько"...

--

- У нас є її тіло, босе. Заллємо нову прошивку? - Пожирач запитально дивився на лорда.

Волдеморт єхидно усміхнувся:

- Ні. Вона нам узагалі не потрібна. Можете її навіть продати на органи або в ляльковий будинок. Нехай догоджає папікам. Я вже підготував заміну. Точну копію.

- Копію? Босе, ви замовили андроїда з її зовнішністю? - сіролиций клон захоплено дивився на свого "оригінала", поступово розуміючи його задум. 

---- 

Гаґрід не любив чорний ринок. Занадто багато жебраків, злодіїв, шпигунів та іншої шушери. А ще абсолютно непередаваний, і до біса неприємний запах. Щось середнє між горілими дротами, сирим, підгнилим м'ясом і чимось іще, що визначити він не міг.

Чоловік зараз сам не знав, що шукав. Можливо, пригод на свою дупу. Після зникнення Грейнджер ніхто до нього не заходив кілька днів. Ставало сумно та самотньо.

- Агов, бородатий, щось шукаєш? - звернувся до Рубеуса незнайомець.

Мужик у сріблястій шкірянці з нашивкою "Геліос". Хм... Найманець, дружній до Пожирачів. Як цікаво...

- Припустимо. А що є? - запитав Хагрід.

- Свіже м'ясо. На будь-який смак. Під синт-наркотою, у стазисі. Для гарему, прислуги. Загалом, що завгодно.

Не те, щоб викладач догляду за магічними істотами цікавився рабинями... Швидше, йому стало цікаво. Можливо, у цього бариги є хтось, кому потрібна допомога. Кого шукають рідні. Хто знає.

--

Невеликий ангар у північній частині ринку охороняли четверо. Двоє у важкій броні, ще двоє - легкі "рейнджери" зі штурмовками. Трохи лівіше - дрон-гонча. Загалом, усе під контролем, і краще не нариватися. Гагрід навіть трохи напружився. Супутник це відчув і тихо прошепотів:

- Не сси... Ми бережемо репутацію. Клієнтів не ображаємо. Якщо ті нас не кидають і рот на замку тримають.

- Без проблем, мужик, - відповів Гагрід, озираючись на всі боки.

Усередині було прохолодно, але не сиро. Ящики з системами життєзабезпечення, камери з людьми. Системи спостереження через кожні десять метрів. Турель на стелі, що мерехтить інфрачервоним вічком. Один зайвий рух, і ти станеш фаршем...

- Дивись... Є хлопчики, дівчатка. Вік будь-який. Здорові. Усіх перевірили. Можна відразу прошити під завдання - битовуха, інтим, обслуговування хати. Зовнішність, звісно, теж можна вибрати.

- Показуй... - Рубеус примружився, прикидаючи, що може собі дозволити на наявні кредити.

У камерах було кілька жінок різного віку, мужик, явно корпорат. Дві дівчини років по сімнадцять - дев'ятнадцять. Дітей, на щастя, він не бачив.

- А в капсулі хто? - запитав він супутника.

Найманець натиснув щось на панелі, і залізяка відкрилася. Усередині лежала Герміона...

- Якась мала з глючною прошивкою. Жива, відносно здорова, але треба колупати її хром, щоб розуміла щось. Учора привезли. Ми тільки діагностику провели.

- І що з нею? - Рубеус намагався зробити вигляд, що дівчина в "колбі" йому не знайома.

- Та в неї баг. Зациклена всередині своєї пам'яті. Не може прокинутися. Поки вона в такому стані, можна відредагувати пам'ять. Якщо треба, навіть записати, що вона твоя дружина або дочка, легенду написати. Тут мені прошивку підкинули, закачаєшся. Заливаєш твої дані, і коли вона тебе бачить, окситоцин підскакує, гормони, все таке. Буде в захваті, навіть, якщо ти стрьомний дід.

- Окей, мужик. Скільки коштуватиме ця дівка з кастомною прошивкою під мене?

- Десятка, плюс дві зверху за софт.  

Сказати, що сума була захмарною... але Гагрід чудово розумів, що варіантів не так багато. Він кивнув.

- Давай. Я скидаю тобі п'ять. Ти заливаєш прошивку, що вона моя дружина. Потім я кидаю залишок суми. Я сиджу тут, щоб ви не вирішили, що я кидала.

- Йде, - кивнув найманець.

Він дістав програматор і підключив до капсули. Та з тихим писком відчинилася. Гаґрід переконався, що груди дівчини здіймаються. Вона точно жива.

Мужик кілька хвилин поворожив із софтом:

- Як тебе звати-то?

- Рубеус... 

- Окей, підключайся, та заливаю. Буде текти, як сучка від одного твого вигляду.

- Шикарно, - відповів Гагрід, подумки скривившись від думки, що старшокласниця Гоґвортсу буде до нього клеїтися... Він під'єднав нейролінк до системи. Пара секунд і готово. 

- Порядок. Зараз оговтається.

Очі Герміони розплющилися, вона підвелася на ліктях, подивилася на Гаґріда:

- Рубеусе, любий... я, здається, заснула...