У базі набралося десять імен. Двоє офіційно мертві й поховані. Три зникли за нез'ясованих обставин. Один сидить за ґратами. Решта четверо залягли на дно, і не надто поспішають контактувати з будь-ким. Усі - дуже досвідчені хакери і нетраннери. Таких будь-які корпи раді у себе тримати. Та й лорд теж. Утім, працювати на Волдеморта такий народ зазвичай бажанням не горить. Надто вже той відбитий у стосунках із персоналом. Макгонагалл узяла на себе питання з допуском до ув'язненого. А от інших треба було ще знайти...

Герміона йшла туманною вулицею, обережно ступаючи по калюжах. Криве й розпливчасте відображення чудово гармоніювало з тим, як дівчина сприймала зараз себе і світ навколо. Усе це - просто криві дзеркала. Нічого справжнього. Можливо, навіть вона сама - лише зліпок. А справжня учениця Хоґвортсу давно мертва, ставши джерелом для зліпка-конструкта. Хто знає... А може, вся реальність, до якої вона звикла - симуляція. І кожен її вибір - набір складних розрахунків штучного інтелекту. Адже реального рандому просто не існує. Алгоритми. Бездушні алгоритми. Цікаво, а що ж таке реальність, якщо все саме так?

Ось день тому вона розмовляла з тим, що виглядало зовсім, як реальна особистість. Розум директора. Хоча за фактом було лише складним конструктом, кодом, написаним із використанням даних про живу людину. І тут, у цьому місті, все можна було б описати набором символів, чисел - змінних. Маса, швидкість, інтелект, сила... Як у цих популярних іграх, де персонаж має параметри, що збільшуються в міру проходження. А дружба, кохання, вірність, честь, ненависть - такі самі параметри, прописані в сюжеті, що змінюються під час гри. Ось, є Рон. Він її любить? Чи просто грає свою роль, сам того не усвідомлюючи? Та й сам Волдеморт - антагоніст, завдання якого просто творити зло, будувати підступи. Він узагалі ніяк не розвивається в процесі. Просто щось робить, чекає реакції, а потім влаштовує пастки або мстить. Ось, навіщо особисто йому ця історія з ріперами? Чому він так довго не запускав програму, щоб убити заражених. Він не знав, що будуть вона, Рон і Гаррі. Що можна буде грати у велику гру саме з ними. Не знав, що Дамблдор загине. Але... якщо все - просто сценарій, то не має значення, що він знав, чого хоче. Та й усі її з хлопцями дії підкоряються лише складній комп'ютерній логіці. Або... волі гравців.

У роздумах вона не помітила, як зайшла в глухий кут. Навколо - сірі стіни висотних будинків. Попереду імпровізоване звалище, біля якого зібралися якісь мужики. Шлях назад, до чогось безпечнішого й люднішого - приблизно п'ять хвилин. Грейнджер уже приготувалася до бою. Тим паче, що це навряд чи агенти. Просто волоцюги. Можливо, навіть і не нападуть.

Паличка зручно лягла в руку. Якщо що - знешкодити їх - сущі дрібниці. Тільки от небезпека чекала не попереду. Та й не ззаду. Зверху на голову впало щось важке, і Герміону сильно вдарило струмом кілька разів.

- Гарна сітка... - пробурмотів один із волоцюг, високий і худорлявий.

- Головне, щоб дівка не спеклася. Я тобі казав, напруга поменше. А то минулого разу в мужика серце не витримало. - втрутився інший. Цього Грейнджер не могла розгледіти. Лише чула його прокурений голос позаду.

Ще двоє мовчки стояли над Герміоною і просто курили. Вона бачила їхні ноги, але не могла зрушити з місця.

Чорт її примудрився сюди забрести...

- Обшукати її треба. Може, щось корисне знайдемо.

Худий бандит штовхнув Герміону і злегка підняв край сітки. Він обшукав кишені, витягнув паличку, комунікатор і перепустку в Хоґвортс.

- Ти глянь, яка пташка залетіла в наші мережі! За неї можуть відвалити чимало бабла, якщо правильно зробити пропозицію!

- Це точно. Треба її у вольєр загнати. Нехай поки що почекає своєї долі.

Хтось накинув їй на голову чорний мішок і потяг кудись убік...