- Отже... хлопчики, ви хочете, щоб я допомогла вам увірватися на територію, яку охороняють Смертежери, прикривала в разі перевірки, санкціонувала, по суті, злочин, який чинять неповнолітні учні нашої школи, і врятувала, в разі чого, вас від Амбридж?
- Так. Саме так. - кивнув Рон.
- Цікаво... дуже цікаво. Так, я в курсі планів міс Грейнджер. І поки була можливість, з'ясувала дещо про фахівців, які, можливо, могли створити реальний дамп особистості директора.
- І що знайшли? - уточнив Гаррі.
- Кілька вельми цікавих речей. Але обговорювати їх тут не маю бажання. Стіни Гоґвортсу мали вуха й у кращі часи...
Мінерва підморгнула Поттеру.
- Розумію, мем... Але зараз нам треба поспішати. Кожна хвилина може бути останньою для Герміони.
- З великою ймовірністю Том не вб'є міс Грейнджер. Адже весь сенс його дій - гра. Я не здивуюся, якщо лорду хочеться зібрати всіх разом, а потім знущатися. Так що так, найімовірніше, вона буде жива до вашої появи.
---
- Слухай, Гаррі, у мене таке відчуття, що стара не хоче нам допомагати... - Рон із сумом глянув на друга.
Поттер не знав, що відповісти. Йому зараз найбільше хотілося зірватися і помчати рятувати Герміону. Просто зараз. Перебити всіх чортових Пожирачів, а потім відірвати голову Волдеморту, і зіграти нею у футбол. Без магії, хитрощів та іншого. Просто груба сила, багато зброї, і трохи везіння. Але... для цього їхніх із Роном можливостей було недостатньо.
Так, він пам'ятав, як Грейнджер розправилася з кількома агентами. Але... найімовірніше, це була частина плану ворога. Вони з Візлі - всього лише два задовбаних підлітки, які намагаються вижити, а не супергерої. І так, Герміона, як не сумно це було визнавати, була набагато розумнішою і передбачливішою за них обох разом узятих. Якщо вже вона потрапила в полон, то що світить Гаррі з Роном проти натовпу підготовлених і озброєних ворогів на чолі з найсильнішим темним чарівником?
