- Знаєш, дівчинко... ти говорила про моїх підручних. Про те, що вони прислуговують мені лише зі страху. Так, я прекрасно розумів це. Прекрасно розумів, і зробив потрібні висновки. Поступово Пожирачів замінять мої копії. Вірні міньйони, що несуть мою ДНК, а разом із нею - ідею!
Грейнджер сплюнула кров на бетонну підлогу.
- Усе точно так, як я казала... є імпотенти в ліжку, а ти безсилий, як маг, як людина. Як особистість. Ти нічого не можеш. Зовсім нічого. Навіть перемогти власних ворогів. Тому тобі й потрібна зграя клонів.
- Хороша версія. Але ні. Ти це кажег тому, що усвідомлюєш поразку. Свою і твоїх дружків. Розумієш, що ви всі помрете болісною смертю, і лише від мене залежать години і хвилини, відведені вашій жалюгідній трійці. Тому й намагаєшся зачепити мене, принизити. Адже більше нічого тобі не залишається, дівчисько. Що ж... Я дозволю тобі це.
