Не лялька

Ференіка Грушецька

Ніч, в повітрі запах табака. Її вже доля нелегка. Вона обдурена і п'яна, На серці біль, глибока рана. Вона вже плаче, але тихо, Бо тихо вже підкралось лихо І їсть її, всередині і зовні Вбиваючи всі почуття в безодні. Вона не лялька, всі це знають, Але із почуттями грають. Колись вона все зробить так, Що гратись буде з усіма, Відчувши цей азарту смак, Вдаватиме, що його нема. І ніч спокійна, і життя Навчить її усе любити, І не ховати почуття, А душу кожному відкрити Хоч як там було, грай, не грай, Вона ж не лялька, а людина, Такі і потрапляють в рай, Вона така не є єдина.

2018-05-02 21:35:33

Інші вірші поета

Вхід у серце Люби Усе з нуля Не закохуйся

Інші поети

Валерія Долінос

@Valere

T.L

@Lavender338

Ruslana

@rock_ksolana

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16966

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12843