Твій останній день

Ференіка Грушецька

Я не буду благати тебе повернутись, я також собі вже знаю ціну. І я знала, що може все так обернутись, а тепер розумію, що вже не люблю. Ці стосунки з тобою були занадто токсичні, я благала у Бога, щоб він мене оберіг. Коли ситуація стала критична – він мені допоміг. А ти спустися на землю, перестань всім брехати, перестань зловтішатись, що свариш людей, бо тоді і ти щастя не будеш мати, й проживеш без нього свій останній день.

2020-04-23 11:25:53

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Sachin Bohra

I love it

Відповісти

2020-04-30 16:10:38

1

Ференіка Грушецька

@Sachin Bohra thanks ♥️

Відповісти

2020-04-30 16:12:00

Подобається

Sachin Bohra

Read my poem you really like

Відповісти

2020-04-30 16:12:12

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

2787

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405