То був похмурий день. Падав дощ, сонце сховалося за чорними хмарами і залишило Анну з Євою наодинці. Вони дійсно були самі. Тільки дві дівчини. Єва і Анна.

Руда не їла дня два. В голові паморочилося, в очах все розпливалося, і Єва вирішила попросити в Марії трохи хліба.

Та жінка була не з тих, хто задурно віддасть навіть крихту. За все в цьому житті потрібно платити. І жінка всьому знала ціну. Маленька крихта хліба дорівнювала ще одній грі.

«Впіймай мене»

Знову. Єва плакала, просила, благала, та Марія стояла на своєму.

Жінка випустила дівчаток, наче то вона просто вийшла пасти овець, і почала наглядати. Марія посміхалася так, наче знала, що сьогодні саме той день. День, коли все скінчиться.

Єва побігла вперед, залишаючи Анну позаду. Руда ледве перебирала ногами, і врешті впала на землю. Все що вона бачила, це як Єва бігла далеко в ліс. В його глибину. Вона покинула її. Втекла.

Анна глибоко вдихнула, підвелася і спробувала піти в слід за Євою. Вона не може так просто залишити своє янголятко.

Та не встигла дівчина зробити і кроку, як її впіймала Марія за те руде, довге волосся. Вона потягнула її з усієї сили, від чого Анна впала. Болю дівчина вже не відчувала. Це дурниці, порівняно з тим, як боліло її серце, воно просто обливалося кров’ю, ледве билося.

— Довго ж ви були переконані, що любов існує. Вся ця гра і полягала в тому, щоб показати вам, що такого не існує. Цей світ і є пеклом. Ми живемо, горячи в своїх гріхах. Всі рано чи пізно здаються, зраджують і просто тікають. Єва цьому доказ.

— Єва вчинила правильно. Я пишаюсь нею, і все одно буду любити її до останнього вдиху.

— Ти дурна! Не бачила, що вона зробила? Вона втекла! Залишила тебе в цьому пеклі!

— Єва ніколи не залишала мене. Вона завжди буде в моєму серці.

Жінка штовхнула рудоволосу на землю, взяла палицю, і почала її бити по спині. Вона була така зла, така жорстока.

— Я впіймав її!

З лісу почувся голос диявола. Він тягнув за собою закривавлене тіло Єви. Дівчина не дихала. Очі були відкриті, перелякані.

Анна забула як дихати. Її янголятко мертве.

Дівчина підвелася, підбігла до Єви і почала плакати.

— Ну ж бо, Єво! Я знаю, що ти прикидаєшся! Ну ж бо, дихай!

У відповідь була тільки тиша.

Диявол і Марія сперечались через щось. Навіть почалась бійка, в якій перемогла Марія. Вона з усієї сили вдарила диявола по голові тією палицею, якою била Анну. Чоловік впав і голова розбилась об камінь. Він не дихав. Програв.

Анна просто не звертала на це уваги, все сиділа біля свого янголятка, благала Єву прокинутись, та дівчина не слухалась, все спала і спала.

Марії набридли ці плачі, її голова розколювалась. Просто, наче розділилась на дві частини. Їй просто потрібна була тиша.

Жінка кинула палицю на землю, підійшла до Анни і почала її душити. У дівчини майже не залишилося сил боротися. Заради чого їй тепер жити? Як?

Вона глянула на Єву, яка лежала біля неї, і зрозуміла, що то була жертва. Дівчина знала, що її впіймають. Вона знала, що її вб’ють, то була не втеча, то була жертва. Дівчина знала, що це ніколи би не скінчилось, якби хтось із них не пожертвувати собою. Як шкода, що Анна зрозуміла це тільки зараз. Як шкода, що вона не змогла врятувати своє янголятко.

Анна зрозуміла, вона повинна жити. Жертва Єви не повинна бути марною. Вона повинна жити, яке б це життя не було. Вона повинна дихати.

Дівчині вдалось дотягнутися до каменя. Анна з усієї сили розбила Марії голову тим маленьким сірим каменем. Жінка впала, але ще дихала, ще могла говорити.

— Ти все одно програла.

— Так. Я програла, але не Єва. Вона виграла.

Жінка викашляла кров і закрила очі. Її серце зупинилося назавжди і в цю ж секунду сонце виглянуло із-за хмар. Навіть сонце боялось Марії, навіть воно ховалось від цієї жінки.

***

Дівчина йшла до дому не поспішаючи. Їй хотілось подумати. Хотілось згадати образ Єви. Хотілось просто згадати всі ті моменти, які вона пережила, тримаючи руку цієї світловолосої дівчини. Їй не вистачало її янголятка. Не вистачало того світла, яке вона випромінювала. Не вистачало тієї впевненості та сили духу. Боже, як би вона хотіла зараз її обійняти.

В голові запаморочилось. То було складно. Згадувати все те, наче то був сон , було важко і боляче.

Її слабке серце все ще билося. Може, то Єва віддала їй частинку свого, для спасіння. Може, то вона допомагає їй все це пережити? Анна не знала, могла тільки здогадуватись. Їй було цікаво, чи дівчинка дивиться на неї, чи радіє тому, що її життя налагоджується. Напевне, так воно і було. Єва дійсно хотіла б, щоб життя Анни стало нормальним, спокійним. Єва заплатила немалу ціну заради цього, і все що могла Анна – це жити саме так, як цього хотіла би Єва, ні про що не жаліючи.

***

Закохані сиділи на колисанках і гойдались в різні сторони. Повітря було свіжим, але холодним. Дівчина вже почала відчувати біль в області горла, воно її дерло, та вона не звертала на те уваги. Не було часу слідкувати за такими непотрібними дрібничками.

Денис наспівував Анні якусь баладу, признавався в коханні, через пісні і просто жартував.

То було весело. То було життя.

— Пам’ятаєш перший день нашої зустрічі? — раптом поцікавилась рудоволоса.

— Звісно. Ти тоді ще сказала, що їдеш до психотерапевта, і що тебе можливо запхають в психлікарню.

— То був не жарт. Я дійсно їхала до психіатра. І вчора був останній сеанс.

— Ти хочеш продовжити?

— Так. Я хочу позбутися цього тягаря. Мені важко. Ти повинен знати.

— Добре. Я… Я готовий.

То була брехня. Хлопець молився, тільки щоб Анна ніколи не продовжувала говорити ті жахливі речі. Йому боляче. Йому хотілося рвати і метати. Він злився, як тільки згадував першу частину історії, що вже говорити про решту? Він догадувався, що кінець був не з щасливих.

— То був тисяча вісімсот двадцять сьомий день мого ув’язнення. Так. Я рахувала кожен день, кожну хвилину і секунду. Не могла по-інакшому. Єва давно вже перестала рахувати, тільки не я. В мені завжди жила надія. Останній день мого ув’язнення, того пекла. Тоді, був другий день, як я нічого не їла і не пила. В мене не було сил навіть щось сказати, а тому Єва благала в Марії, щоб та дала кусок хліба. Та тій жінці було все одно. Мало того, вона примусила нас грати в гру. «Піймай мене». Вона випускала нас і ми могли тікати куди хочемо. Тільки от кожного разу одну з нас ловили. Ми не могли втекти одна без одної тому завжди поверталися. Але того дня сталося не так, як завжди. Єва втекла. Залишила мене. І Марії принесло це, неабияке задоволення. Вона розповіла мені, що чекала цього моменту п’ять років. Моменту, коли хтось із нас здасться.

Анна перевела подих. Дівчина намагалася говорити швидко, та виходило погано. Вона не могла, адже згадувала все, наче передивлялась картинки з фільму.

— Зовсім скоро диявол вернувся з непустими руками. Він впіймав Єву і вбив її. Вбив. Він волік її за собою, наче то була проста ганчірка, наче то була мертва худоба.

На очах з’явилися сльози. Гарячі. Розповідати це вдруге було дійсно складно.

— Я одразу кинулась до її ще теплого тіла, надіялась, що вона просто відключилась, що ще дихала, ми ж стільки всього пережили, вона не могла так просто загинути. Тим часом диявол сперечався з Марією. Навіть до бійки дійшло. Я не пам’ятаю, як, але жінка перемогла. Диявол вдарився головою об гострий камінь і розбив собі череп. Тоді, Марія кинулась і до мене. Потрібно було завершити почате. Жінка почала душити мене, і я вже готова була здатися, але глянула на Єву і зрозуміла, що моє янголятко не спеціально втекла від мене. То була жертва. Вона знала, що той день повинен бути останнім, вона знала, що якщо втече її вб’ють, і вона знала, що я це зрозумію. Вона хотіла щоб я жила, вона віддала мені своє життя, віддала себе…

Хлопець нічого не казав. Слів бракувало. Що на таке можна було сказати? Він не знав, та Анні й не потрібні були слова. Тому хлопець просто підійшов до неї і обійняв.

Дівчина довго плакала, майже задихалась, а Денис все ніяк не міг її заспокоїти. Він просто був безсилим в цій справі. Його завданням було просто обіймати Анну, не давати їй змоги зламатися.

Дівчина розповіла, що вбила Марію, то був самозахист, але жити з таким на душі дійсно було нестерпно.