Надія Кравець домовилась зустрітись із Максимом в п’ятницю ввечері. Їй потрібні були відповіді. Потрібна була інформація. Для неї не було проблемою когось використовувати. Її ніколи не гризла через таке совість. То її робота – чому вона повинна була відчувати якусь провину? То її хліб.

Знайомі домовились зустрітись в галереї. Тоді була як раз виставка робіт якогось маловідомого художника, і хлопець сказав, що в нього як раз є два запрошення.

Жінка погодилась, їй потрібно було завоювати довіру цього чоловіка. Їй потрібно було осліпити його своєю красою, і в неї вийшло.

Надія роздивлялася одну з картин, поки хлопець шукав їм випити. Зовсім скоро він приніс шампанського, і вони разом роздивлялися картину. То було чорне полотно, і десь в глибині цієї картини була світла цятка. То було наче світло в кінці тунелю. То була надія, серед пітьми.

Жінка не думала про суть цієї картини, ні. Вона думала тільки за те, як вдіяти далі. Що їй робити.

Максим любувався тільки Надією. Він не бачив тієї краси, яка була навколо нього. Все що він бачив – це її, ту прекрасну жінку. Він дійсно осліп.

— Тут так шумно. Може підемо кудись, де значно тихіше, вип’ємо вина? якщо чесно я терпіти не можу шампанського.

— Звісно. Є одне місце на думці.

Чоловік, не думаючи одразу відвіз Надію до себе.

Його квартирка була маленькою, але чистою і тихою. Тут було комфортно, без сумнівів.

В Надії аж загорілися очі, коли вона помітила той самий блокнот, з яким їй вже приходилось стикатись. То була інформація. То був матеріал, якого вона так довго чекала.

Поки Максим побіг на кухню по бокали і вино, жінка швидко запхала записничок собі в сумку.

— Де тут ванна кімната?

— В кінці коридору.

— Дякую.

Жінка, не поспішаючи зайшла у вбиральню і почала швидко фотографувати решту інформації.

Вона була задоволена своєю роботою. Жінка пишалась собою. В який раз вона доказала собі, що варта того, щоб зватись журналістом. З такими навиками, їй потрібно було працювати шпигуном.

Жінка, не поспішаючи йшла до місця, де вона найшла блокнот, а тобто до шафки в коридорі, і швидко поклала його на місце.

Жінка й подумати не могла, що дістати інформацію буде так легко.

Надія випила вина, і без всяких докорів сумління поїхала до дому. Вона залишила свій номер телефону Максиму, та він на жаль був неправильним.

Жінка швидко дібралась до своєї оселі, переодяглась і ні, не пішла спати, жінка пішла вивчати інформацію.

Останній день.

«Піймай мене»

Єва втекла, залишивши Анну наодинці в тому пеклі.

Та зовсім скоро, диявол приволік мертве тіло Єви. Вони з Марією почали битися. Диявол загинув.

Марія почала душити Анну, та дівчина вдарила її по голові гострим каменем.

Марія загинула.

Єва загинула.

Диявол загинув.

Пекло скінчилось.

Жінка не відчула й каплі жалю до Анни. Вона тільки тішилась тим, що їй вдалось роздобути таку інформацію. То була її власна перемога.

Зараз, головне оформити цю історію на свій лад. А про це, Надія подумає вже зранку.

***

То був день, коли Анна вирішила посидіти з сім’єю і подивитися телевізор. Всі, нарешті, були щасливими. Всі просто жили, навіть Анна. Їй вдалось нормально дихати, після того, як вона побачила стільки смертей, після того, як сама вбила людину.

Пані Ольга приготувала піцу, і всі разом і дружно включили телевізор і дивилися якесь кіно.

Кожних пів години пускали рекламу, іноді п’ятихвилинні новини. І ось серед всіх тих набридливих новин, Анна почула своє ім’я.

— Анна Вишневська. Сімнадцятирічна дівчина, яку викрали п’ять років тому, і яка нещодавно повернулася до своєї сім’ї. Нам вдалось дізнатися всю правду…

Дівчина перестала слухати. Вона знала, про що зараз будуть говорити. Анна просто вдивлялася в екран і хотіла зрозуміти, для чого це все роблять? Чому їй не дають жити, навіть тоді, коли їй вдалось втекти з пекла?

В горлі застряг ком, дівчина вдивлялася в лиця близьких, мами, тата, Петра. Всі вони були шоковані. Мамі навіть стало погано. Боже, чому все це відбувається з нею? Можливо, нормальне життя не для неї? Можливо, то не її доля?

Дівчина, нічого не сказавши, пішла на горище. Вона давно там не була. Десь тижні два. Її схованка пустувала без неї, і зараз, дівчина відчувала, що повинна була піти туди. Сховатися.

Анна не виходила звідти тижні три. Вона пропускала заняття з художньої, пропускала зустрічі з Денисом, можна сказати, вона забула за те життя, про яке мріяла. Зламалася.

Пані Ольга багато разів намагалася поговорити з дочкою, заспокоїти, сказати що все гаразд, про це вже всі забули, та в неї жодного разу не виходило.

Дівчина цілими днями спала. Просиналась, тільки щоб поїсти і сходити в туалет. Поки вона спала – не думала, а це їй потрібно було в першу чергу.

Думки ламають, вони душать.

Пройшло вже більше п’яти тижнів з того дня, як по новинах розповіли всю її історію, та Анна, все ніяк не могла забути образа тієї жінки, що говорила. То було лице без жодних емоцій, наче то була не людина а робот.

Анні ставало огидно, кожного разу, як тільки вона згадувала той голос жінки, то лице, ті очі. Її нудило. То був кінець. При наймі так думала дівчина. То був кінець, її недовгого щасливого життя…