Єва і Анна не їли вже четвертий день. Їх нудило від тієї пустоти у шлунку, їм було погано, голова крутилася від найменших шорохів, в очах темніло кожен раз, як вони намагалися зробити крок, або навіть просто повернутися в інший бік. Він морив їх голодом, грався з ними, допоки вони самі не випрошуватимуть їжі.

— Ну ж бо, мої пташки. Ви що не хочете їсти?

Він сміявся, поки їв кусок хліба, сидячи перед ними. Дівчатка намагалися не дивитися в його сторону, але запах їжі не дозволяв їм і моргнути.

Це був день, коли Марія не витримала, їй набридло залишатися тут, набридло грати в його ці божевільні ігри, і вона просто на просто зірвалася. В ній ніби щось переключилося, і це сталося в одну секунду.

Використовуючи останні сили, які в неї залишились, вона підвелася і покликала його до себе поближче.

Він з грайливою посмішкою підійшов і встав прямо перед нею. Їх розділяли тільки грати клітки.

— Чого ти хочеш? — спитала Марія. Вона знала відповідь. Це було бажання, він хотів її, і вона прекрасно це розуміла. Він підніс свою руку до її шиї і легенько стиснув. Він посміхався божевільною посмішкою, наче міг зробити в ту мить що завгодно.

Анна і Єва в той момент дивилися на них з надією, що з ними нічого не зроблять, просто надіялись на те, що проживуть хоча б іще трішки.

Усмішка Марії була такою ж божевільною. Тепер, вона до кінця з’їхала з глузду. Голод і ця ситуація зробила з неї просте тіло, без душі і без свідомості. Вона більше не знала де реальність, а де вигадка, в її очах тепер була лиш темрява і туман.

— Ти прекрасно знаєш, що.

— Тоді візьми це.

Чоловік посміхнувся, відчинив клітку, вивів її і швидко зачинив, не даючи Єві і Анні навіть змоги зрозуміти, що клітка була відкритою лічені секунди. Їх надія згасла так само швидко, як і появилась.

Викрадач поводився і з Марією жорстоко, наче то був простий непотрібний мішок, яким можна кидатися, який можна копати і жбурляти об стіни. Це він і робив з нею. Йому подобалось насильство, і те, коли він чув крики своєї жертви, благання більше так не робити. Йому подобалось відчувати себе богом. Жінка була вся в крові, її свідомість згасала з кожною хвилиною, ще б трішки, і вона, напевне, перестала би дихати. Викрадач не дав просто так вмерти його іграшці, тільки не тоді, коли він ще не награвся нею.

Чоловік підійшов до Марії і дав їй попити. Вона зробила ковток мутної води і відчула насолоду, якої не відчувала уже пару днів. Він не давав їм навіть води, не говорячи вже і про кусок хліба. Це тиран, диявол.

Енергія Марії повернулась до неї уже повністю, коли він дав їй кусок хліба. Жінка їла його наче то було яблуко Адама і Єви, наче то було щось божественне, наче то було щось, чого немає в інших. Вона відчула себе богинею, королевою цього пекла. Вона стала правою рукою диявола.

Вона кинула свій погляд на дівчаток, і посміхнулася так, наче придумувала каторги для них. І так воно і було.

***

За сніданком, Анна не зронила й слова, їй нічого було сказати. Вона поводила себе спокійно і дуже насторожено. В неї бували панічні напади, і вона завжди мусіла контролювати себе, тримати скажімо так, на повідку. Вона була одночасно і хазяїном і собакою.

Іще з самого ранку її відвезли у поліцейський відділок, там їм із Максимом виділили окрему кімнату, в якій можна було спілкуватися, так, щоб їм ніхто не заважав.

Макс уже чекав її, сидячи на своєму звичайному місці, проглядаючи свої записи, зроблені трішки раніше.

Він оглянув дівчину і помітив, що її стиль значно відрізнявся від стилю теперішніх дітей. Вона була одягнена в чорне плаття з білим комірцем до шиї, чорні колготки і такого ж кольору черевики на низькій підошві. Її руде волосся було зібране в хвіст, а на шиї висів кулон у формі каплі дощу, або ж то була сльоза.

Її стиль насторожив психотерапевта. А саме те, що увесь одяг був чорним.

— Чому чорний?

Макс одразу подумав про те, що саме так вона просто намагається виразити свій внутрішній світ, та діло було зовсім не в цьому. Пітьми їй вистачило.

— Елегантний колір, вам так не здається?

Максим кивнув пару разів і записав щось у свій блокнот. Він був не з найкращих лікарів, але і не з найгірших. Він просто робив свою роботу на совість, робив все, що від нього залежало. Він не міг звернути гори, чи дістати зірку з неба, але дізнатися історію цієї дівчини він міг, тому просто так і робив.

— Що ж почнімо. Що було після того, як Марія втратила розважливість?

— Тоді, наше з Євою життя перетворилося на справжні каторги. То були не просто ігри, то були знущання.

— Ігри?

— Так. Марії дуже подобалось, що ми з Євою стали сестрами, і цим, вона користалась кожного разу, як тільки ми починали грати в «Піймай мене».

— Як все це відбувалося?

— Вона випускала нас з клітки, після чого швидко ловила одну із нас і починала катувати. Кожного разу, як ловили Єву, я поверталася, адже просто не могла покинути свою молодшу сестру, а коли ловили мене, Єва… Єва завжди жертвувала собою, казала, щоб краще били її, і від цього Марія отримувала задоволення.

— Якими методами вона вас катувала?

— Кожного разу методи мінялися, інколи повторювались, але фантазія в неї була добре розвинена. Одного разу, вона прив’язала мене до стільця, взяла гілку берези і била мене по ногах щосили. Після таких ігор було важко навіть підійнятись на ноги, зробити крок чи просто торкнутися рани. Інколи, вона гріла воду, і обливала нас кип’ятком.

— Коли ви згадуєте ці моменти, що ви відчуваєте?

— Нічого.

Анною перетрусило і вона щосили впилася своїми нігтями в шкіру. Вона не хотіла показувати свою слабкість, інакше, вона могла просто зламатися.

— Відчувати щось при згадуванні таких моментів – нормально. Наприклад злість, страх… Ви не повинні це приховувати, тільки не від мене.

Анна подивилася на Максима льодяним поглядом, від якого по тілу просочився холод. Дівчина глянула на психотерапевта так, наче зараз зірветься з місця і просто накинеться на нього, як справжній хижак.

— Я. Нічого. Не відчуваю.

— Гаразд, думаю, на сьогодні вистачить.

Максим підвівся, взяв із собою свій блокнот, поправив окуляри і збирався вже виходити, та Анна йому помішала.

— Стійте.

Дівчина підійшла до Максима, повернулася до нього спиною, забрала своє волосся на перед, розстібнула плаття і цим самим показала свої шрами. Оголила своє тіло, яке зазнало стільки болю, оголила саму себе, свої почуття.

Максим встиг вивчити кожен шрам на пам'ять, таке він не забуде ніколи, як би не старався – не зможе.

— Тепер, ви розумієте?

— Так, розумію.

Максим поміг Анні застібнути сукню, і дівчина повернулася до нього лицем.

— Ти нічого не відчуваєш – твоє тіло відчуває.

Анна легко кивнула і вийшла з кабінету, залишивши психотерапевта в роздумах. Щойно він побачив те, що ніхто ще не бачив окрім лікарів, які обстежували дівчину після викрадення. І те, що вона змогла оголити свої почуття перед ним, доказувало, що вона цілком і повністю довіряє йому, і справді хоче розповісти свою історію.