- Фантастичне місце! Ти знайшов справжній рай на Землі!, - товариш поплескав Григорія по спині і обперся на перила мансарди, роззираючись навкруги.
- Так, і це лише початок, тут буде все, про що може мріяти людина, - блондин задоволено посміхнувся, радіючи ще одному позитивному відгуку про свій проект. - Ми розробили архітектурний план, в якому сучасне технологічне місто гармонійно поєднається з природою. Уяви собі автоматизовану систему обслуговування та захисту, автономні джерела відновлювальної енергії, які задовільнять будь-які потреби містян і при цьому навколо майже дика природа. Тут буде дуже класно, раджу швидше купувати будинок неподалік від мене.
- Угу, я чув твій виступ сьогодні, - кивнув чоловік, потягуючи дороге шампанське зі свого келиха. - Ти реально крутий і певно грошей на цьому всьому добряче заробити зможеш.
- Є таке, - хмикнув Григорій, згадуючи свою зустріч з представником великої європейської компанії, яка запропонувала розширити його проект і вже почала вкладати в нього інвестиції.
Звісно все було не так ідеалістично, як здавалося стороннім, одні проблеми з зеленими захисниками чого варті були, але гроші та зв'язки вирішують все, і знайомі політики вже давно закрили всі спірні питання з природоохоронними організаціями.
По сходах хтось піднявся і через мить до співрозмовників приєдналася симпатична дівчина, яка так сподобалася блондину на самому початку презентації його котеджного містечка... як же ж її звати... Марія... Надія... Аліна...
- Привіт, хлопці, сумуєте?, - красуня обперлася на перила біля Григорія, зазираючи йому в обличчя. - Пане Любарський, так що щодо приватного інтерв'ю?
Точно, вона ж журналістка... але як її все ж таки звати?! Можливо Поліна... чи Ірина...
- Пані... емм, - почав було Григорій.
- Давайте просто Поліна, мені так зручніше, - посміхнулася дівчина.
- Так, звісно, Поліна... я з радістю відповім на всі ваші запитання, - чоловік перехопив тендітну руку своєї співрозмовниці і галантно поцілував її, з задоволенням помічаючи, що його друг тихо покинув балкон і повернувся на перший поверх.
- О, Ви такий романтик, лицаря в наш час знайти проблематично, а заможного і перспективного лицаря, навіть в минулі часи, не завжди знаходили, - красуня знову заусміхалася, розправляючи зачіску.
- Вам тут подобається?, - Григорій обійняв дівчину за плече і розвернув її до лісу, вздовж якого вже було побудовано перший ряд котеджів.
- Так, чарівне місце, - кивнула Поліна, притискаючись ближче до блондина. - Як я зрозуміла, Ви стали першим мешканцем свого містечка? Тут ще нікого немає?
- Так, - кивнув чоловік, розглядаючи свої володіння.
- Не страшно тут наодинці?, - тихо поцікавилася журналістка.
- Ще не знаю, сьогодні перша ніч, - прошепотів блондин, повертаючи голову до красуні, і обережно поцілував її. - Можемо перевірити вдвох і обговорити все... за сніданком. Запрошую Вас насолодитися казковим світанком в цілковитій тиші і гармонії цього місця.
- Залюбки, - хмикнула жінка і обвила шию кавалера руками, припадаючи до його губ з новим поцілунком.
На першому поверсі грала запальна мелодія, гості шуміли та веселилися, далекий шепіт лісу тонув в цих різких звуках, зорі миготіли яскраво та невимушено, а поруч з ним була гаряча красуня, яка так добре цілується... Григорію здавалось, що він знаходиться на вершині світу і от-от заволодіє ним повністю.
Коли Поліна пішла до фотографа, щоб повідомити, що поїде додому пізніше, блондин затримався на балконі, перед тим як вийти попрощатися з гостями.
- Гарне місце, - поруч з чоловіком несподівано пролунав голос, хоча він був впевнений, що не чув, щоб хтось підіймався сходами.
- Так, дякую, - Григорій здивовано розглядав високого брюнета, який невимушено обпирався на перила, потягуючи... каву? Хм, як так, наче ж теплі напої ніхто не готував, та й горняток таких в будинку теж не було...
- Дуже дивно, що Ви обрали для свого проекту саме це місце, - продовжив незнайомець. - Стільки легенд про згубні болота переповідають місцеві, але Вас це не зупинило.
- Та, що мені ті казки, - махнувши рукою, розсміявся блондин. - Ціна на ділянку була низькою через тип місцевості, а висушити болота - це взагалі не проблема.
- Але ж зона раніше була заповідною, - вигнув брову брюнет.
- Ні, моя ділянка просто проходить впритул до заповідника, - похитав головою Григорій і примружився. - А Ви не з цих зелених захисників, які стільки мені нервів зіпсували?
- Не з них, але теж люблю природу, в якійсь мірі, - хмикнув незнайомець. - Знаєте, вона ж може бути не лише чарівною, але й сердитою, якщо її ображають. А Ви знищили болото, в якому хтось жив і...
- Годі Вам, я теж люблю природу, ліс ми майже не пошкодили, а те болото лише заважало, - перебив співрозмовника Григорій, вважаючи всі ці розмови пустими. - Планетою правлять люди, а не якісь там жаби та комахи з болота. Знайдуть собі іншу домівку, а тут тепер будуть жити ті, хто відвоював собі цю територію.
- Цікава теорія і погляд на життя, але я не про дрібних істот говорив. На таких болотистих ділянках та біля них живуть болотяники, нічки, потерчата, лісавки..., - хмикнув брюнет, допиваючи каву, і зазирнув в очі чоловіку, який саркастично посміхався, не сприймаючи його слова. - Що ж, моя справа попередити, а вирішувати, звісно ж, лише Вам.
- Дякую. Але я не вірю в надприродних істот та інші казки, - блондин жартівливо схилив голову, а коли підвів погляд до свого співрозмовника, то його поруч вже не було. - Чортівня якась...
Через деякий час Григорій забув цю дивну розмову та незнайомця, якого більше не бачив. Чоловік тепло попрощався з гостями, які швидко роз'їхалися, і господар залишився наодинці з чарівною журналісткою. Молоді люди нарешті розслабилися і змогли повноцінно насолодитися компанією одне одного.
- Щось спати зовсім не хочеться, - Поліна виводила тонким пальчиком нехитрі візерунки на торсі свого нового коханця.
- Мені також. Адреналін після успішної презентації проекту та знайомства з тобою так і продовжує розганяти кров по венах, - кивнув блондин, даруючи дівчині невагомий поцілунок. - Якщо хочеш, я можу заварити ароматну каву і ми посидимо на терасі, поговоримо про твоє інтерв'ю, про життя... про що завгодно.
- Гарна ідея, - красуня посміхнулася чоловіку і додала. - А я поки хотіла б сходити до твого басейну. Він мене вразив, такий великий, а вода просто кришталева. Завжди мріяла поплавати вночі без одягу під зоряним небом.
- Хм, що ж, тоді можливо й я до тебе приєднаюся, - очі блондина заблистіли в передчутті нового етапу ближчого знайомства з журналісткою.
Пара спустилася на перший поверх і молоді люди розійшлися в різних напрямках, поспішаючи реалізувати свої плани.
Поліна зупинилася перед ідеально прозорою водою в басейні і, поглянувши на зоряне небо, яке відкривалося у повній красі за скляним куполом, обережно ступила в воду.
- Ммм, яка насолода, - жінка допливла до середини басейну і пірнула.
За ті декілька секунд, які вона там провела, красуні здалося, що вона чує якийсь звук... наче пісню. Невже цей неймовірний блондин вже прийшов і вирішив створити романтичну атмосферу?
Поліна випірнула з води і почала роззиратися навколо. В приміщенні панувала цілковита тиша, яку розривав лише плескіт води, що виникав під час руху.
- Не зрозуміла..., - дівчина насупилася і здивовано сіпнулася назад, побачивши прямо біля своєї руки білу квітку латаття. - Її ж тут не було!
Позаду знайшлося ще дві такі квітки... і біля бортику також. Вони плавно похитувалися, ігноруючи занепокоєння людини, яка все намагалася пояснити їх дивну появу.
- Якщо це не Григорій, то... о, точно, вони певно були біля самого бортика, а я не помітила і... і коли почала плавати, то сколихнула воду, затягуючи квіти за собою. Точно!, - жінка заспокоїлася і, взявши одну з квіток в долоню, підпливла до краю басейну.
Поліна обперлася на нього, розглядаючи природне диво, яке завбачливий господар залишив тут, певно для створення ефекту ідеальної водойми.
Позаду почувся тихий плескіт води і журналістка посміхнулася, розуміючи, що це блондин намагається тихо підкрастися до неї. Що ж, певно не варто його розчаровувати, нехай грає роль, яку вигадав.
Через мить до ноги дівчини щось доторкнулося, плавно підіймаючись по ніжній шкірі все вище, поки не досягнуло цілі.
Жінка відкинула голову назад, насолоджуючись приємними відчуттями. Георгій чомусь грав в мовчанку, але його руки та губи вже встигли подарувати сотні дотиків, які ніжними пір'їнами пройшлися по всьому тілу красуні.
Поліна лежала з заплющеними очима, її дихання стало частішим і нарешті жінка захотіла більшого.
- Все, годі гратись, - дівчина розвернулась назад і... нікого не побачила. - Що?!
Вона здивовано розглядала простір навколо себе… майже вся поверхня води була вкрита білим цвітом латаття.
- Ні, не може бути. Григорію, де ти?, - журналістка почала панікувати, розуміючи, що щось тут не так і квіти самі з'явитися не могли.
Красуня, звільняючи собі дорогу та плутаючись в довгих відростках квітів, нарешті допливла до сходинок. Паніка наростала і хотілось швидше покинути басейн.
Раптом до її ноги знову щось доторкнулось. Жінка завмерла, відчуваючи як пришвидшується її серце. Секунда... друга... рука вже на перилах, потрібно вибиратися!
Тільки-но вона потягнула своє тіло з води, як невідома сила боляче перехопила її за ногу і сіпнула назад до себе, затягуючи під воду.
Поліна почала тонути, але все ж таки викрутилася і випірнула, після чого одразу ж закричала. Проте зустріч з повітрям виявилася короткою і її щось знову потягнуло назад.
В ту недовгу мить, яку вона провела над водою, дівчині здалося, що вона бачить щось темне і зловісне неподалік від себе. Воно височіло над лататтям і... і його очі, так, вони були жовто-гарячими, як у звіра.
Жінка пручалася, але її тримали міцно, затягуючи все глибше й глибше, до самого дна, якого вони ніяк не могли досягнути, хоча біля сходинок рівень води був значно нижчим, ніж в центрі басейну.
Раптом все неочікувано припинилося... невже зникло?! Емоції та надія на порятунок заполонили дівчину. Нагору... швидше!
Мить... і щось знову захопило журналістку в міцні обійми та кудись потягнуло.
Відбиватися було важко, повітря вже не вистачало і Поліна вирішила, що це кінець. Проте, в момент, коли жінка вже розслабилася, приймаючи свою долю, вона нарешті змогла ковтнути повітря, після чого інстинктивно почала відновлювати свої спроби врятуватися.
- Тихо, тихо, дівчинко, це я. Все гаразд!, - лише через декілька секунд жінка змогла розпізнати голос Григорія. - Я прибіг на крик, ти тонула.
Чоловік міцно притискав її до себе і, погладжуючи по волоссю, намагався заспокоїти.
- Гри... Григорій!, - з сльозами на очах красуня притислася до чоловіка, відчуваючи, як тремтить від страху та пережитих емоцій. - Воно... воно мене хотіло вбити. Спочатку ці квіти... потім я думала, що то ти... але то був не ти! Я бачила його очі!
- Ч-ш-ш, все гаразд, - чоловік знову погладив дівчину по волоссю. - Давай ми виберемося з цього басейну і ти мені спокійно про все розкажеш. Гаразд?
Поліна кивнула і, не відпускаючи руку блондина, рушила за ним до сходинок.
Як тільки її ноги торкнулися твердої поверхні, Поліна повернула голову назад і здивовано завмерла, розглядаючи чисту, прозору воду, в якій не було жодного натяку на латаття чи нападника.
- Я... я не розумію, - прошепотіла жінка, похитавши головою. - Але ж воно було тут. І квіти...
- Ходімо, - Григорій накинув на плечі своєї коханки широкий теплий рушник і повів її до вітальні. - Сідай. Я заварю тобі заспокійливий чай з трав. Мені здається, що кава зараз не найкращий варіант. Ти перехвилювалася через спазми і емоційно відреагувала на все.
- Ти не розумієш, я дійсно ледь не загинула, - насупивши брови, сказала журналістка, спостерігаючи за господарем, який розправив подушки на канапі і, накривши її теплою ковдрою, вирушив на кухню.
- Я подумав, що в тебе м'язові спазми і тому ти закричала, так як не могла самостійно вибратися і почало тонути. Ну, принаймні все на це було схоже, - чоловік завмер в дверях, повертаючи голову до дівчини. - Але я вислухаю твій варіант розвитку подій, добре? От лише чай принесу.
Красуня неохоче кивнула і, підтягнувши плед, поринула у неприємні спогади, намагаючись пояснити дивні, але все ж таки дуже реалістичні, марення.
Григорій витягнув пакет з травами, які купив під час минулорічного відпочинку в горах, і поставив чайник на плиту.
Десь неподалік пролунав стук.
Чоловік роззирнувся навколо, сподіваючись побачити джерело звуку, але нічого так і не знайшов.
- От же ж, вже й сам почав вигадувати щось, - похитав головою блондин і, витягнувши банку з медом, почав одразу засипати трави в воду, вирішивши, що ефект від цього не зміниться.
За спиною знову щось почало стукати і так близько...
- Та що ж це таке!, - молодик різко розвернувся, але нічого не побачив, а стук продовжився десь під підлогою.
Григорій нахилився, прислухаючись... тук-тук... хм, він переміщається... тут-тук... ось знову десь на кухні почалося!
Витративши на пошуки джерела дивних звуків деякий час, господар здався і, наповнивши горнятко ароматним чаєм, взяв свою каву і вирушив до жінки.
Глухе клацання привернуло увагу блондина біля самих дверей і, повернувши голову, він помітив, що від плити промайнула якась тінь і... на ній знову горів вогонь під чайником!
- Я ж його вимкнув, - прошепотів чоловік і повернувся, щоб загасити полум'я.
Підхопивши горнятка з напоями молодик все ж таки попрямував до вітальні. Стукіт супроводжував його всю дорогу і раптом підлога під ногами почала провалюватися.
- Що?! Ні!, - Григорій закричав, впускаючи горнятка з рук, так як вже по коліна стояв у... болоті.
Чоловік спробував дотягнутися до твердої поверхні, нахиляючись вперед, але все було марним, адже такими діями він заганяв себе все глибше в тягучу субстанцію.
- Дідько, ні... Поліно, Поліно, допоможи мені!, - вирівнюючи дихання закричав блондин, спостерігаючи за горнятками, які повільно потонули в трясовині прямо перед ним.
Почулися кроки і Григорій зрадів, що підмога вже поруч, але в коридорі нікого так і не побачив. Кроки лунали все ближче, а разом з ними наближалось й постукування по дерев'яних панелях.
- А-а-а, Поліно, дідько, де ти?!, - блондин знову спробував дотягнутися до краю болота, розуміючи, що йому не подобається наближення чого невидимого.
Раптом його вуха торкнулось чиєсь гаряче дихання, хтось явно стояв поруч господарем цього будинку, він відчував присутність стороннього і чітко чув прямо себе сопіння.
Григорій поспішно повернув голову і з криком відсапнувся від дивної худорлявої істоти, схожої на невдало оброблену колоду дерева, яка якраз доторкнулася до його волосся кігтистою лапою.
Чоловік почав провалюватися в трясовину і тут… все зникло. Блондин лежав на підлозі і, важко дихаючи, роззирався навкруги.
Повна тиша, чиста підлога, наче все гаразд... от лише він точно знає, що бачив і... і горнята зникли ж таки кудись!
Похитавши головою, Григорій підвівся і поспішив до Поліни. Чому вона не прийшла допомогти?
Відповідь на останнє питання господар будинку отримав, коли зайшов до вітальні.
Вся кімната перетворилася на справжнісіньке болото посеред лісу. Стіни обплітав плющ та якась лоза з яскравими квітами, на підлозі та меблях зеленів мох, під яким щось булькало та клекотало, а чисті ділянки з водою вкривало латаття з білосніжними бутонами, які почали розкриватися.
Посеред всієї цієї природної ідилії, на товстій, також порослій мохом колоді, лежала журналістка, яка, здавалось, просто спокійно спала.
Блондин хотів покликати її, аж раптом помітив, як колода, на якій спала дівчина, почала рухати гілкою... ні, лапою! Вона провела рукою по розпущеному волоссю дівчини і змістилася на її плече.
Григорій з жахом зрозумів, що перед ним не масивний шмат дерева, а якийсь монстр, що захопив його коханку.
Чоловік відступив назад, не знаючи що робити далі.
Раптом красуня розплющила очі і сіла, потягуючись.
- Щось я заснула..., - почала було вона і замовкла, розглядаючи болото навколо себе. - Що тут сталося?
Істота, на якій вона сиділа, також почала підводитися, розплющивши свої жовті очі і сильніше стиснувши плече красуні. Жінка закричала.
Григорій відсапнувся назад і побіг до сходинок на другий поверх, всю дорогу він чув стукіт в стінах і під собою, який здавалось навмисне супроводжував його. Мох та лоза розповзлися по всьому будинку, місцями підлога перетворилася на трясовину... блондин ледь оминав всі ці перешкоди, сподіваючись якнайшвидше добігти до свого мобільного, щоб викликати допомогу.
Коли він заскочив до спальні, то побачив, що всі речі або приховані під зеленим природним покривалом, або тонуть в болоті.
Позаду почувся скрипучий сміх і господар будинку знову побачив ту скрючену істоту, яка торкалась до його волосся в коридорі. Він відсапнувся від кігтистої лапи і побіг до балкону, який вже обвивала лоза з дивним цвітом.
В цей самий період часу Поліна все ж таки змогла з переляку зібрати сили і відскочити від монстра подалі. Журналістка впала у трясовину, але не потонула, одразу натикаючись на недеформовану частину підлоги. Це її врятувало і жінка змогла підвестися, щоб продовжити свою втечу.
Дівчина побігла до вхідних дверей, перечіпаючись через коріння, що стирчали з води, яка покривала всю підлогу. Вона падала і підіймалася раз за разом, але жодного разу не обернулася. На її руках та ногах з’явились подряпини, плече горіло від дотику інфернальної сутності… певно й слід залишився… але вона вперто рухалася до виходу, розуміючи, що потрібно туди дістатися або померти, інших варіантів та часу на емоції просто немає.
Як не дивно, але двері ніщо не обплітало і вони відчинилися з першого разу.
Так і не повіривши у своє щастя, журналістка добігла до машини, з подивом помічаючи свою сумочку на капоті... але ж вона її тут не залишала… а, дідько, яка різниця, стільки всього дивного сталося, що от тільки про появу речей роздумувати залишилось.
В будинку пролунав відчайдушний крик і жінка, повернувши голову, з жахом помітила Григорія, який визирнув з балкону, намагаючись дотягнутись до перил. Чоловіка вже обплітали довгі пагони невідомої рослини, здушуючи його в своїх обіймах і проникаючи в тіло нещасного, розриваючи його плоть шипами.
Господар будинку з благанням поглянув на свою недавню коханку... час наче застиг в цю секунду... мить... і невідома сила затягує блондина в будинок одним сильним ривком.
Голосний крик розпачу та болі, який пролунав після цього, обірвався на високій ноті.
Поліна відчула як серце пропустило один удар і, все ж таки взявши себе в руки, схопила сумочку, одразу знайшовши в ній свої ключі.
Заскочивши до машини, дівчина панічно накинула свій плащ, який залишила на сидінні, певно підсвідомо сприймаючи хоча б якийсь одяг як захист, і, газуючи, швидко покинула страшне місце.
Всі будинки котеджного містечка були зруйнованими, здавалось, наче природа вже багато років захоплює права на покинуті будівлі, переварюючи їх у своїй зеленій пащі.
В дзеркалі заднього виду дівчина побачила жовто-гарячі очі, які уважно стежили за нею… вона в паніці озирнулась, очікуючи побачити монстра в своїй машині, ледь втримавши при цьому кермо... але нікого поруч не було... певно здалося...
За автомобілем, який вже виїхав за границі лісового болота, спостерігала висока брюнетка, така моторошна та велична в своїй красі, що захоплювало подих. Старий крук тихо сидів на плечі господині, не заважаючи їй насолоджуватися своєю перемогою.
- Навіщо ти їй допоміг?, - Мара зморщила носа і поглянула на Самаеля, який з'явився поруч з нею.
- Вона не чинила шкоди, - посміхнувся брюнет. - А я підтримую право істот на вибір власної дороги та життя.
- Ти як сестра, - фиркнула жінка. - Добре, хоч перепони не чинив з тим дикуном та їх будинками.
- Він також зробив свій вибір, - спокійно відповів демон, поглянувши на балкон, де він ще ввечері стояв з господарем цього будинку. - Тобі теж варто було б врахувати, що не всі представники людського виду - це зло для нашого світу.
- Я вже чула це, - Мара знову фиркнула і підійшла до демона, простягнувши йому білу квітку латаття. - Як буде вільний час між порятунком нашої планети і знищенням людства, я обов'язково поміркую над твоїми словами, красеню.
Самаель лише похитав головою, спостерігаючи за зникненням богині, і поглянув на її подарунок, який зараз стискав в руці. Ця білосніжна квітка була чарівною, як і сама Мара, але такою ж зловісною, адже її поява в будинку на русалчин тиждень віщувала смерть всього живого.
А сухорлява нічка, не зважаючи на розмову богині з демоном, радісно вкривала мохом дерев'яні перила одного з котеджів, розмахуючи своїми лапками-гілочками, неподалік від неї, на подвір'ї під молодою вербою, в новоствореній трясовині, сидів болотяник з яскравими жовтими очима, який з загадковою посмішкою на порослому водоростями обличчі спостерігав за світанком, що займався над обрієм.