Прадавній ліс заполонила темрява, приховуючи яскраві барви молодої зелені та весняних квітів. Він важко зітхав, спостерігаючи за метушнею, яка відбувалась під кронами віковічних дерев... чому вони постійно рухаються, а не насолоджуються плинними хвилинами споглядання вічної краси природи?

Масивний чорний звір біг вперед, втягуючи носом повітря. Для вовка не існувало перешкод, лапи впевнено відштовхувались від землі та повалених стовбурів, кров розганяв адреналін, що дурманив голову передчуттям чогось приємного та важливого. Цей азарт, ця швидкість наповнювали кожну клітину його тіла енергією. Так, неповторні відчуття під час... полювання.

Його зграя залишилась позаду, він розумніший та вправніший за всіх родичів, він отримає все, що забажає… так, яке знайоме відчуття, воно наче прийшло до нього з далекого минулого, можливо, навіть з іншого життя.

Молода косуля зупинилась на хвилину, прислухаючись до руху за спиною, і через мить зникла з лісової галявини, намагаючись врятуватися, ховаючись від звіра.

Він міг би вже смакувати соковитим м'ясом цієї безпорадної істоти, але сам процес полювання п'янив вовка більше за все на світі і він не хотів відмовляти собі в такому задоволенні.

Хоча... що це за взагалі думки... хіба вовки можуть аналізувати свої почуття та відступають від фізіологічних потреб через насолоду? Хм... що з ним не так? Це дивне відчуття, наче раніше все було іншим...

Хижак зупинився на узліссі, прихиливши морду до землі. Здобич потрапила у пастку і для неї це означало справжній кінець.

Косуля перелякано озиралася навкруги, поглядаючи на швидку річку, на берег якої її загнав звір. Загибель... так, тепер вже точно попереду лише смерть.

- Віктор, агов, ти спиш?, - Микола штурхонув товариша в плече, намагаючись розбудити його.

- А? Так, задрімав трохи, - брюнет потер кулаком очі і смачно позіхнув, потягуючись. - Ми вже приїхали?

- Так, зараз охоронці перевірять будиночок і зможемо виходити, - кивнув худорлявий бізнесмен. - Круто, що ти дозвіл від того інституту пробив і ми зможемо тут полювати. В заповідниках дичини багато, людей вони майже не бачать, тому й не бояться зовсім.

- Ну, в мене є влада та зв'язки, - хмикнув депутат, покидаючи салон джипу. - До речі, ти коли мені гроші повернеш за дозвіл на перевезення та використання тієї отрути?

- То не отрута, а агрохімікати та міндобрива, - блондин незадоволено махнув рукою, розглядаючи лісовий будинок, що самотньо примостився на узліссі, прихований від людей та усього світу.

- Та яка різниця, все це шкідливе та заборонене, а я тобі документи оформив, що жодна собака не винюхає, чим саме ти свої поля обробляєш, - розсміявся Віктор.

- Так, твоя посада в міністерстві розв'язала нам руки в цьому плані, - посміхнувся бізнесмен. - Гроші будуть після вихідних, там вони в якійсь прокрутці задіяні, все нормально.

- А, ну ок, а то я хотів викупити один невеличкий завод, на сина оформити, щоб в нього вже бізнес свій був, - кивнув брюнет, заспокоюючись.

- На сина? Ти серйозно?, - здивовано вигнув брову співрозмовник політика, обпираючись на автомобіль. - Він ж в тебе ще неповнолітній і наче таким всім не цікавиться.

- Ну, вивітриться ж та дурня з блогами та ютубами з його голови колись, зрозуміє, що для гарного життя гроші потрібні, що татко не завжди поруч буде... а я якраз протестую роботу організації, подивлюсь, що там і до чого, поки він росте, - знизив плечами брюнет і махнув у відповідь охоронцям, які вийшли з мисливського будинку, повідомляючи про його безпечність. - Що ж, пішли святкувати відкриття сезону полювання.

Чоловіки зайшли до хатини, одразу вирушаючи до широкої тераси, яка очікувала на гостей накритим столом та затишною атмосферою природи.

Роззираючись навкруги, брюнет сів за майстерно вирізьблений дерев’яний стіл і потягнув до себе тарілку з гарячими варениками. Смакуючи чудовими стравами і споглядаючи навколишню красу, Віктор чомусь згадав розмову з сином, яка відбулася перед його від’їздом. Він тоді відмахнувся від малого, нервуючи через нісенітниці, які той знайшов в мережі, але зараз все чомусь здалося не таким й безглуздим.

- Тату, а ти віриш в вампірів та перевертнів?, - малий не відривав погляду від смартфону, який політик обіцяв викинути, якщо ще раз побачить в руках своєї дитини за столом.

- Що? Дурниці які, звісно ж – ні, - хмикнув чоловік, продовжуючи розбирати папери, з якими хотів завершити до поїздки з товаришем на полювання.

- Чому?, - спокійно поцікавився хлопчик. – На форумі пишуть, що є певні хвороби, які викликають страх світла та потребу організму в крові, саме це й вважається науково підтвердженим проявом вампіризму, або підвищену агресивність носія, тягу до свіжого м’яса та густий волосяний покрив на шкірі… про легенди та міфи я мовчу, адже казки – це вигадки, хоча статистика говорить про те, що більшість фольклорних переказів та байок виникли на основі певних чинників, які стимулювали зародження міфу, тобто вони завжди мають містити істині факти і тому вірити…

- Так, годі цієї маячні, - перебив сина брюнет, закриваючи папку з документами. – Всі ці інтернет-теорії просто задурюють вам мозок, засмічуючи його непотрібною інформацією. Коли ти вже почнеш думати про справді важливі речі, визначишся з університетом і…

- Я вже сказав, що хочу вивчати історію, - вимкнувши екран мобільного, відповів малий.

Хлопець уважно подивився на батька, очікуючи на його реакцію. Він вже декілька разів намагався переконати свою родину, що його не цікавить бізнес, політика і всі інші дурниці, якими займаються дорослі, але ті розмови були безперспективними і тато відкараскувався від мрій сина, стверджуючи, що він переросте свої нерозумні плани та ідеї.

- Це непристижно і безперспективно, - фиркнув чоловік, почувши від своєї дитини відповідь, яка його не задовольняла. – Перед тобою відкритий весь світ, я можу влаштувати тебе в будь-який університет нашої країни, та що там нашої… ти можеш обирати серед європейських вузів! На твоєму місці мріяв би опинитися будь-хто, а ти забиваєш голову дурницями і розповідаєш мені байки про перевертнів.

- Що ж, тоді знайду якогось вовкуна, він мене перетворить на звіра і тобі не потрібно буде хвилюватися про сина, який знову осоромить тебе перед друзями, - хмикнув юнак і вийшов з кімнати, ігноруючи гнів батька.

Як дивно, що згадка про вовкулак та вампірів пробуджує в душі дивну тривогу та передчуття… хоча, все досить просто, вони ж приїхали у заповідну зону, в справжній прадавній ліс, який приховує стільки містичних таємниць та бачив купу всього дивного та незвичайного, що навіть фольклорні вигадки починають здаватися досить логічними.

Брюнет похитав головою, відганяючи несподівані спогади, і повернувся до обговорення планів на літній відпочинок, які намагався вибудувати його товариш, враховуючи їх завантаження на роботі.

Пообідавши, Микола з Віктором, у супроводі досвідчених мисливців, яких винайняли на декілька годин для свого полювання, вирушили до лісу.

- Цікаво, кого ми зустрінемо сьогодні, - стиснувши рушницю в руках, прошепотів блондин.

- Не знаю, але лісничі сказали, що тут водяться кабани, косулі і навіть вовки, - хмикнув політик, спостерігаючи за своїм другом, що завжди з таким захватом реагував на мисливські забави.

Собаки взяли слід дичини досить швидко і азарт переслідування заполонив душі багатіїв. Ліс розкривав для них обійми, не розуміючи, що через короткий проміжок часу ці істоти знищать когось, хто народився та зміцнів під його надійним захистом.

"Зручний одяг, зброя в руках, переслідування жертви... що може бути кращим за ці відчуття домінантності над природою?", - Віктор подумки посміхався, порівнюючи себе з могутнім демоном лісу, якого бояться всі живі істоти. - "Та й серед людей я - сила. Політика відкриває двері до влади над долями та дозволяє чинити все, чого лише забажає моя душа".

Раптом попереду промайнуло граційне тіло дикої тварини, яка затрималася біля кущів, розглядаючи дивних гостей, а зараз поспішала втекти від них, так як відчула небезпеку.

Швидкий рух через зарослі, подолання невеличких перепон, гавкіт собак та перелякана здобич, яку загнали прямо до мисливців… в цей раз полювання завершилось швидко та успішно, дичина в цій місцевості дійсно була досить безпечною і не втікала від людей, реагуючи на них більше з зацікавленням, аніж з острахом.

Микола підстрелив молоду косулю, яку для мисливців вже через якусь годину готували на відкритому вогні, поки чоловіки перевдягалися до вечірнього відпочинку.

- Ви досить вправний стрілець, - один з мисливців, яких запросили для полювання, потиснув руку блондину, з повагою виказавши захоплення його майстерністю.

- О, так, дякую, маю можливість часто практикуватись, вдосконалюючи навички, - засміявся бізнесмен у відповідь, проводжаючи чоловіка до автомобіля.

Темрява повільно опускалася на землю, заколисуючи квіти та трави, вкриваючи природу легкою ковдрою затишку та мрійливості. Комахи перестали дзеленчати, відпочиваючи після важкого дня, сповненого клопіткою працею, веселі птахи сховалися в своїх теплих гніздах, а звірі поховалися в нірки, ховаючись від голодних хижаків, що вийшли на полювання.

Пустотливий вітер бавився у кронах дерев, нашіптуючи прадавньому лісу чарівні казки про свої подорожі далекими країнами, а той незадоволено шелестів йому у відповідь, натякаючи, що навіть солідним велетням потрібно інколи спати.

Вечір видався досить спокійним та безтурботним. Попереду були вихідні і впливові чоловіки дозволили собі розслабитися, зупиняючись на ці дні в справжньому царстві природи та гармонії.

Найманці поїхали, охорона відпочивала на ганку, розслабившись через віддаленість будиночку від цивілізації і багатії насолоджувались своїм тріумфом, обговорюючи колишні та майбутні перемоги.

- Гарно тут, тихо, - Віктор подякував обслузі за м’ясо, яке якраз розмістили на столі і глянув на друга. – Ти задоволений відпочинком?

- Так, все чудово, - кивнув бізнесмен. – Гарне полювання, свіже м’ясо та класна компанія… ти ж знаєш, що мені це подобається. До речі, дівчат викликати будемо?

- Ні, не хочу, дай відпочити від світу та роботи, - скривився брюнет, наповнюючи свій бокал вином.

- Від роботи? Та ти майже ніколи від неї не відпочиваєш, насолоджуючись тим, що вона тобі дає. Не дивно, що твоя дружина каже, що не вірить, що ти можеш завести собі коханку, так як в її ролі виступає твоя робота, задовольняючи тебе краще за будь-яку красуню, - хмикнув блондин, відрізаючи собі ще один великий шмат м'яса. - Знаєш, мені інколи здається, що для тебе відчуття влади та можливість організувати ось такий от відпочинок, чи ще одну незвичайну авантюру, важливіші за саме полювання та отримані результати. Ти – маніяк, який страждає без проявів домінанти над світом хоча б в дрібницях.

- Можливо, - знизив плечами політик. – Це називається – гарно розвинені лідерські якості та високий рівень інтелекту. Така моя сутність, тому я вправно виконую свою роботу і ми отримуємо від цього помітну користь.

- Так, це точно, - кивнув його товариш. - Стільки грошей, як ми змогли прокрутити за цей рік, до нас ще ніколи не потрапляло в кишені.

- Угу, але знаєш, ти все ж таки помиляєшся, що мені не потрібні перерви та результати, адже я відчуваю певне виснаження через всі ці розрахунки та інтриги, - хмикнув Віктор. - Знаєш, кулуари в міністерстві інколи схожі на ігри придворних, про яких пишуть в історичних романах. Тому мені просто необхідний ось такий от відпочинок, який нагадує мені, що я отримую те, що хочу, завдяки своїй владі.

- Погоджуюсь. Ти ж знаєш, що я завжди підтримаю тебе в таких заходах. А щодо відпочинку... я от що подумав, можливо варто собі тут землю придбати?, - задумливо сказав Микола, потягуючи вино. - Оформимо як якийсь заказник, посадимо керівника під прикриттям захисту білок та зайчиків, а самі будемо спокійно ось так от відпочивати на свята. Ти ж можеш це влаштувати?

- Можу, - кивнув брюнет. - Але чим тобі погано просто приїздити сюди коли заманеться? Ми ж не будемо в одне й те ж саме місце їздити.

- Хм, певно ти правий, - кивнув бізнесмен. - Що моя дружина, що коханка, мозок виїсти можуть, якщо довго їх нікуди на моря та закордон не возити, а такі місця не для них точно.

Чоловіки засміялися і покликали обслугу, жадаючи відкоркувати ще одну пляшку вина.

Проте, замість симпатичної дівчини, яка обслуговувала сьогодні багатіїв на відпочинку, до них вийшла стара бабця у лахмітті з довгою покрученою палицею в руках.

- Ти хто така?, - насупився Віктор, розглядаючи незнайомку. - Чого тобі треба?!

- Розплата прийде до того, хто не цінує те, що має і знищує все, до чого може дотягнутися, - хриплим голосом сказала жінка. - Мисливець стане здобиччю, а той хто нищить природу - звіром, проявивши свою справжню суть.

- Що? Та що ти таке ка..., - почав було Микола і запнувся, прикриваючи обличчя руками від яскравого сполоху світла, який почав вивільнятися з тіла старої.

- Дідько, що відбувається?, - брюнет скочив на ноги і зробив декілька кроків до сходинок.

- Тікаємо, це нелюд якийсь, - товариш політика підбіг до нього, показуючи пальцем на жінку.

Тіло бабці світилося все яскравіше, її волосся розтріпав примарний вітер, а очі... очі старої стали криваво-червоними.

- От же ж, - Віктор перехрестився і кинувся сходинками вниз, намагаючись врятувати своє життя в лісі.

Чоловіки бігли не розбираючи дороги, гілля дерев било їх по обличчях, під ноги зміями сповзались якісь палиці та коріння, що стирчало з землі. Природа наче навмисне сповільнювала їх рух, заважаючи втечі.

- Зачекай, - прокричав політик, падаючи на коліна, після того як ледь не втрапив у рівчак з водою. - Я так не можу. Де ми? Що то за страхіття було?!

- Не знаю і знати не хочу, тому слід поспішати, - похитав головою Микола, важко дихаючи і обпираючись руками на коліна. - Я відчуваю, що потрібно бігти далі, якщо ми хочемо жити.

Брюнет кивнув, підіймаючись на ноги, і поспішив за другом.

Пройшло не так багато часу, але Віктору здавалося, що вони рухаються між прадавніми деревами вже цілу вічність. Добре, що хоч повний диск місяця підсвічував їм дорогу, направляючи своє сріблясте світло на землю.

- Та що ти так біжиш постійно, звідки ця енергія в тобі взялася, - прокричав політик, зупиняючись біля дерева на краю лісової галявини.

Чоловік обперся рукою на стовбур гіганта, відчуваючи, що його серце от-от вистрибне з грудей, а легені розірве від болю.

В цей самий момент Микола вискочив на галявину і зупинився, озираючись навкруги. Щось почало відбуватися... щось ненормальне...

Бізнесмен закричав, падаючи на коліна. Його тіло щось переламувало та викручувало, перелаштовуючи в іншу структуру, наче фрагменти конструктора, які починають формувати іншу фігуру у вправних руках майстра.

- Коль... що... що з тобою… ти в нормі?, - забувши про свою втому, Віктор зробив крок до товариша, але через мить відсапнувся назад, приклавши руку до серця, яке закалатало ще швидше, ніж під час бігу.

Обличчя бізнесмена почало витягуватися, формуючи морду, вуха перемістились на голову, ноги та руки стали тонкими та довгими... через мить на лісовій галявині, прямо перед політиком, замість його друга стояла косуля. Так, справжня косуля, така як та, що блондин підстрелив сьогодні… молода та граційна і... і дуже перелякана.

- Який жах... Миколо, що з тобою таке..., - прошепотів брюнет, наважуючись зробити крок вперед до тварини.

Косуля відсапнулась подалі, нервово розглядаючи людину. Мить і вона блискавкою перелетіла через вузький потічок, що непомітною стрічкою перетинав поляну, і зникла в затишній тиші чорного лісу, який обіцяв їй захист та безпеку.

- Ні, дідько, ні! Куди ти?, - закричав Віктор, намагаючись наздогнати друга, але все було марно.

- Мисливець стане здобиччю, - знайомий голос пролунав майже біля самого вуха і брюнет різко розвернувся, щоб побачити стару відьму. Але нікого поряд не було.

- Що ти з ним зробила? Чого тобі від нас треба?, - прокричав чоловік, відступаючи подалі від дерев.

- Той хто нищить природу стане звіром, проявивши свою справжню суть, - здавалось, що жінка стоїть поруч, але Віктор нікого не бачив, кружляючи навколо себе по галявині.

- Чого ти хочеш? Де ти?! Покажись!, - політик відчував, що паніка заполонила його душу, стискуючи все сильніше в сталевих обіймах перелякане серце, яке вже не витримувало навантаження.

Чоловік впав на коліна, хапаючись за груди... як же ж боляче.

- Стане звіром, - прошепотіла відьма брюнету на вухо і він відчув її гарячий подих на своїй шиї.

Віктор завмер, він боявся озирнутися і побачити сповнені зла криваві очі старої.

- Шанс... Самаель сказав давати людям шанс, - прохрипіла бабця. - Що ж, ось твій шанс, вовкулака: перекинься добровільно і лише проживши життям звіра три повних роки, в зграї... ти станеш вільним.

Брюнет відчув як холодні пальці доторкнулися до його шиї, повільно спускаючись нижче, і сильна рука починає стискати його плече, пронизуючи гострими пазурами одяг та плоть.

- Ааа, що... що я маю зробити?!, - закричав чоловік, пригинаючись ще нижче до землі через біль.

- Перекинься, - відьма відпустила політика і в наступну мить він здригнувся, побачивши як перед ним в землю встромився ніж з вирізьбленим руків'ям. - Тричі... добровільно!

- Гаразд... гаразд... я зрозумів, - прошепотів Віктор, відчуваючи, що жінка стоїть за його спиною і готова чинити шкоду стільки, скільки буде потрібно, щоб він погодився.

Брюнет зітхнув і підвівся на ноги, наближаючись до кинджалу.

Чоловік все ж таки озирнувся до ненормальної, яка загнала їх у ліс і перетворила його товариша на тварину... що буде з ним, він також стане звіром і втратить розум?!

Червоні сполохи в погляді старої примусили політика знову здригнутися і він поспішив виконати свою обіцянку, тричі перекидаючись через ніж, який ця страшна жінка встромила перед ним в землю.

Спочатку нічого не відбувалося і Віктору на мить здалося, що все мине, наче страшний сон, але через мить він впав на землю, відчуваючи дикий біль в усьому тілі.

- Пам'ятай - три роки!, - останнє, що сприйняла свідомість людини, яку наче спалювало вогнем від страшних мук, що переживало тіло через трансформацію.

Великий чорний вовк ще деякий час лежав біля ніг красуні, в яку перетворилася стара відьма. Але от тварина прийшла до тями, підіймаючись на потужні лапи, і, роззирнувшись навкруги, попрямувала до лісу.

- Не хвилюйся, ти вчинила так, як було потрібно, - Мара підійшла до сестри і взяла її холодні пальці у свою долоню. - Самаель хотів, щоб ми давали вибір людям, так ти казала?

- Так, - сумно зітхнула Мокош. - Я відчуваю, що ці істоти заслуговували на покарання, але чи не занадто воно жорстоке?

- Ні, звір відчує себе частиною природи і зробить свій вибір, - хитнула головою брюнетка, погладивши пір'я свого вірного крука. - Я б, звісно ж, просто знищила цих комах, але ти теж мусиш зрозуміти, що лише ми можемо врятувати цей світ. Тому я тебе й покликала, щоб ти на власні очі побачила, що саме вони чинять з твоїми творіннями.

Мара зникла, залишаючи сестру на самоті зі своїми думками.

- Виходь, я відчула твою присутність вже давно, - богиня зітхнула, розправляючи свої розкішне волосся.

- Ти засмучена?, - запитав демон, виринаючи з темряви.

- Не впевнена, що результат мого вчинку буде позитивним, - чесно зізналась жінка, поглянувши на свого співрозмовника. – Я розумію, що оберненим вовкуном може стати лише той, хто перейшов на бік пітьми через свої потаємні бажання та вчинки. Вони не такі як природжені вовкулаки і лише очистивши душу повертають свою людську подобу.

Сестра наче все вірно сказала, але я чинила під впливом емоцій і тепер не впевнена, що за нормальних обставин зробила б те ж саме.

- Як не дивно, але я погоджуюсь з Марою і вважаю, що ти дала можливість цьому чоловіку обирати, хоч і скористалась досить незвичайним методом, - посміхнувся чоловік, розглядаючи обличчя красуні. – Він або залишиться твариною, або все зрозуміє і повернеться до світу людей, щоб виправити свої помилки. Долі будуть й далі ткати нитку його життя і ми скоро дізнаємось чим це все закінчиться.

- Ви з Велесом підтримуєте мене в усьому, захищаєте людей, хоч я спочатку дуже гнівилась на них і хотіла знищити всіх, щоб захистити планету, - прошепотіла жінка. – Сестра теж хоче врятувати наш світ, але чинить жорстоко, так як їй диктує її сутність, та темрява, яка живе в ній. Я знаю, що не хочу приймати пітьму, так як це почне віддзеркалюватись на природі. Мій гнів і так викликав багато катаклізмів на Землі після пробудження богів по завершенні ночі Сварога.

Мокош замовчала, згадавши батька, якого так давно не бачила… певно ще з часів, коли волхви залишили цю землю перед їх довгим сном.

- Він теж повернувся, - прошепотів демон, взявши красуню за руку. – Не хвилюйся, рано чи пізно ти зустрінешся з прабогом.

Богиня кивнула, слабко посміхнувшись своєму співрозмовнику, дякуючи цим за підтримку, і в наступну мить вони розчинились в повітрі, залишаючи прадавній ліс спостерігати за новими мешканцями… а повний місяць, так само як і раніше, продовжував своїм срібним сяйвом ніжно цілувати сонні трави на лісовій галявині, не зважаючи на всі ті моторошні події, які відбулися цієї чарівної весняної ночі.