Природа поливала землю рясним дощем, наповнюючи її силою для народження зеленого різноманіття та краси. Вона старанно малювала на небі райдугу та гралася сонячними зайчиками в краплинах на соковитій молодій траві, що вкрила землю суцільною ковдрою.

За містом все дихало життям та спокоєм, налаштовуючи людей на позитив. Так, за містом... а в кам'яних джунглях сквери та алеї ніяк не могли повністю перебороти сірість звичайного робочого дня, сповненого заторами, вуглецевими викидами, які забруднюють повітря, знищуючи здоров'я всього живого, та метушливими містянами, які часто забувають зупинитися на мить, щоб насолодитися тими клаптиками природи, які знаходяться в постійній боротьбі з мегаполісом.

Олексій відвернувся від вікна, відкинувши у глибини пам'яті нещодавній відпочинок в горах, де дихалось так вільно, а життя здавалось прекрасним та розміреним, щоб знову зануритись з головою у свою важливу, але таку нудну, роботу. Хто вигадав всі ці розрахунки та проекти, адже можна було б жити чесно та відкрито, не розмірковуючи щосекунди як оманою створити ілюзію добропорядності, насправді все глибше занурюючись при цьому у болото матеріальних благ та корисливості.

Боковим зором він помітив людину, яка стояла біля його столу, але, повернувши голову, чоловік нікого не побачив.

Так, відпочивати потрібно, але спочатку проект закінчити, а то замовник вже двічі натякав на завершення терміну виконання.

Хвилини змінювались годинами, а ті перетворювались на дні та місяці. Здавалось, наче живеш... ні - існуєш, в замкнутому колі подій, що розтягуються на роки, формуючи ціле життя.

Невже так і має бути? Народження, знайомство зі світом, який обіцяє стільки цікавого та загадкового в майбутньому, а в результаті... в результаті навчання, робота, кар'єра, маленькі миттєвості щастя з рідними людьми та краплинки вражень під час подорожей і... смерть.

А сенс, який ж в цьому сенс? Прожити в замкненій системі соціуму, кудись постійно поспішаючи, накопичуючи матеріальні цінності, збільшуючи багаж знань, а потім просто зникнути, щоб твоє місце під сонцем, на роботі, в цьому світі, зайняв такий самий гвинтик системи, якого, як і тебе самого, теж ніхто не згадає через роки... дивно це все, має ж бути якийсь сенс в усьому? Чи ні?

- Агов, ти мене чуєш?, - співробітник Олексія помахав рукою перед його обличчям.

- А? Так, звісно, - кивнув брюнет, скуйовдивши волосся, і відкинувся на спинку офісного крісла. - Вибач, замислився.

- Вимикай комп, додому вже час збиратися, - хмикнув товариш і повернувся за свій стіл.

- Ром, а ти ніколи не думав про сенс життя?, - натискаючи на кнопку виклику ліфта, поцікавився Олексій.

- Сенс життя? Хм, та про нього всі постійно думають, - посміхнувся чоловік, розправляючи лямки свого рюкзака. - Кожному з нас стільки всього потрібно встигнути: кар'єра, сім'я, діти, будинок, авто... о, а ще ж є мрії, типу побачити Париж, перед тим як померти, чи створити шедевр якийсь. А часу на все так мало. Тому так, думав, як і всі інші нормальні люди.

- Я взагалі про глобальний сенс говорю, - хитнув головою брюнет, знову помічаючи якусь дивну тінь неподалік, яка зникла, коли на неї звернули увагу. - Знаєш, типу роль людини в цьому світі і все таке. Ти тільки уяви, скільки вже жило людей на Землі, та навіть в нашому місті, і всі вони для чогось існували ж, як і ми з тобою. Але яка наша роль?

- Ні, навіщо? Ми живемо, так було задумано Богом, природою чи просто випадково так в певний момент комбінувались атоми та молекули... яка різниця? Ми є і це чудово. Просто насолоджуйся життям і не забивай голову дурницями, все одно нашого рівня розвитку недостатньо, щоб зрозуміти такі глибокі істини, - відповів Роман і, поплескавши товариша по спині, махнув йому рукою. - Все, бувай, он мій автобус вже їде.

- Так, до завтра, - кивнув чоловік, задумливо проводжаючи колегу поглядом.

Чи дійсно достатньо радіти тому, що є, не потрібно шукати глибоких сенсів та таємничих задумів в своєму існуванні? Але ж, як так можна, невже всім цього справді достатньо? Цей світ такий загадковий, потрібно ж його досліджувати, щоб зрозуміти, а не лише насолоджуватися тим, що він нам дає…

Олексій відсапнувся від автомобіля, який протяжно сигналив чоловіку, що завчасно почав переходити через дорогу, поринувши в свої важкі роздуми.

- Щось я зовсім неуважний сьогодні, - прошепотів молодик, направляючись до парку. І знову на тому боці дороги хтось стояв, зникнувши під час прямого зорового контакту. – Та-а-ак, знову це… щось зі мною сьогодні якась чортівня відбувається весь день, потрібно трохи провітритися і відпочити.

Зелені алеї зустріли замислену людину спокоєм та тишею, врівноважене цвірінчання птахів та шепіт вітру у зелених кронах дерев створювали приємний фоновий звук, який допомагав розслабитися.

Рухаючись стрімкою доріжкою, яка заводила юнака все далі від кам'яного хаосу, Олексій все частіше помічав силуети людей та тіні, які нерухомо спостерігали за ним, зникаючи, в той момент, коли він хотів їх роздивитися детальніше.

Брюнет обрав лавку і, витягнувши свій термос, почав смакувати кавою з бутербродами, які не встиг з'їсти в обід, через завантаження. Добре, що хоч проект для заводу завершив, а то завтра знову почали б телефонувати з наріканнями та вимогами.

- Роль людини, як частини природи, полягає в гармонійному співіснуванні зі світом, - несподівано поруч з Олексієм пролунав голос. - Навіть якщо важко зрозуміти сенс буття, кожна людина може розібратися в основах свого існування на планеті. Варто лише прислухатися до себе, до голосів своїх пращурів та природи, відкинувши гонитву за матеріальними благами сучасності, і одразу ж бачиш, що цей світ помирає через знущання людства, яке нарощує темпи задля задоволення власних потреб.

- Так, щось в цьому є, - кивнув юнак, розглядаючи статного незнайомця, який з'явився поруч з ним на лавці. - Я останнім часом багато про це думаю.

- Можливо це не просто пошуки істини і проблема ховається в підсвідомому протесті проти чогось конкретного, що відбувається в оточуючому світі, - продовжив свої філософські роздуми чоловік. - І якщо ці тривоги починають матеріалізуватися зі світу сновидінь, то краще до них прислухатися, щоб не було біди.

Від поганих снів захистить оберіг, що ловить їх, перетворюючи енергетику тривоги та зла на світлі образи та життєдайні сили, а від їх фізичного прояву, крім замовлянь кристалічних структур та ритуальних фраз, лише розуміння їх появи та вирішення визначеної проблеми в реальному світі.

- Ви так говорите, ніби знаєте, що в мене зараз щось таке відбувається, - хмикнув Олексій, ховаючи термос в свій рюкзак. - Я думав, що це просто виверти змученого мозку, хвороблива уява...

- Примари приходять у реальний світ лише з визначеною ціллю, якщо не залишились тут добровільно після смерті, - таємничого незнайомця вже не було поруч, але його голос лунав в голові брюнета, наче чоловік все ще сидів тут.

- Дідько, все, пора додому, - молодик нарешті помітив, що вечір почав захоплювати оточуючий простір, занурюючи парк у темряву. - Скільки ж ми... я тут просидів зі своїми глюками? До лікаря може вже час записатись.

Олексій підвівся на ноги і завмер, забуваючи як потрібно дихати.

Прямо перед юнаком, ніс до носу, стояв хтось невизначеної статури та зовнішності, так як тіло цієї істоти було подібне на сірий густий туман, який постійно змінював форму та хаотично рухався. Але от очі... на нього дивилися глибокі темні очі з червоними сполохами всередині, якраз вони залишалися в стаціонарному положенні, зазираючи в душу молодика.

Нарешті Олексій отямився і, скрикнувши, відсапнувся назад, падаючи на лавку.

Примара зникла, але серед дерев то тут, то там мерехтіли скупчення туману з червоними сполохами замість очей.

Хлопець швидко підвівся і побіг, намагаючись не дивитись на дивних створінь, які, здавалось, мерехтіли за кожним деревом.

Брюнет сподівався, що істоти зникнуть на вулиці, там де багато перехожих, але він помилився. Вони були всюди...

Он одна з примар стоїть прямо серед натовпу, який збирається переходити дорогу, інша нависла над парою, яка обіймається на автобусній зупинці, ще одна простягнула руку над бабусею, що тільки-но вийшла з магазину... дідько, вони реально усюди!

- Ром, здається у мене вже глюки почалися, я бачу дивні тіні навколо, - чоловік витягнув з кишені мобільний, вирішивши зателефонувати другу. – Ще й той мужик в парку підсів, розповідаючи дивні речі і…

- Вау, тихіше, не поспішай так, - голос товариша здавався схвильованим. – Ти чому не вдома? Який парк, який мужик? Ти зараз мав би вже відпочивати. Сам ж розповідав, що вже декілька ночей нормально спати не міг через роботу та кошмари.

- Я… я хотів прогулятись, - розгублено відповів хлопець.

- Так, годі вештатися, - відрізав Роман. – Зараз же йди додому, випий заспокійливий чай і спати. До речі, ти завершив свою роботу?

- Так, - кивнув молодик, згадуючи як завантажив лист з проектом в чернетки, щоб відправити його вранці клієнту.

- Чудово, тоді я напишу за тебе заяву на відгул і поясню шефу, що заходив до тебе вранці, але тобі було погано, - більш бадьорим голосом продовжив товариш. – А ти нормально відіспишся до обіду, це як мінімум, і з новими силами, без дивних видінь примар та тіней, повернешся на роботу. Ок?

- Так, домовилися, - відповів брюнет і, попрощавшись з Романом, завершив виклик.

Постоявши ще секунду, Олексій важко зітхнув і поспішив додому, сподіваючись на те, що там не буде цих марень і він зможе від них повністю позбавитися дійсно просто нормально відпочивши.

Чоловік старанно обходив примар, намагаючись не зірватись на панічний біг, але з кожним кроком вони все більше починали звертати на нього увагу і це дуже непокоїло.

Нарешті молодик заскочив до своєї квартири, замикаючи за собою двері, і зміг спокійно видихнути. Здається тут він був наодинці зі своїми тривогами.

Заваривши собі міцний чай, Олексій увімкнув ноутбук, починаючи шукати інформацію про примар та дивні сни і видіння.

Ці образи інфернальних сутностей почали приходити до нього уві сні майже місяць тому, примушуючи замислитися про сенс буття, але до сьогоднішнього дня юнак сприймав їх як звичайні кошмари.

- Сон... бог сновидінь... кошмари..., - бубонів собі під ніс чоловік, поринувши в віртуальний світ в пошуках відповідей на свої запитання.

Раптом боковим зором він знову помітив чиюсь присутність.

Олексій повернув голову і втиснувся в подушки на дивані, намагаючись розчинитися в ньому, зникнути та стати невидимим для тих істот, які заполонили його домівку.

В цей раз примари не зникли, вони дивилися на юнака своїми червоними вугликами очей, розхитуючи від фантомного вітру туманними тілами.

- Хто ви? Що вам потрібно?!, - закричав брюнет, заплющуючи очі і хапаючись руками за голову. - Я нічого не зробив поганого! Залиште мене!

Темрява та тиша давили на розум молодика ще сильніше, ніж матеріалізація його кошмарів, тому він все ж таки розплющив очі, полегшено видихнувши, коли побачив, що в його квартирі нікого немає.

Через деякий час Олексій почав провалюватися в сон, змучений яскравими враженнями та подіями цього дня, але повноцінно відпочити йому не дали.

На межі сну та реальності він побачив високу худорляву красуню, яка стояла біля повноводної річки, розглядаючи щось серед високих скель, мертвої землі та сухих дерев. Це місце було таким дивним і… мертвим.

Чомусь чоловік згадав легенди про навіяні ілюзії потойбіччя та реальний світ, між якими протікає ріка життя та спогадів, яку формує саме існування розумних істот, що перетинають її, рухаючись через забуття до переродження.

В цьому дивному сні він знову бачив дивних істот, які тягнули до нього свої примарні руки, намагаючись при цьому щось сказати. Так, саме на їх безсистемні переміщення дивилася темноволоса красуня, на плечі якої сиділа сова… ні, наче це все ж таки чорний крук.

Раптом жінка повернула голову і впіймала погляд Олексія. По тілу пробіг пекучий холод, який намагався вбити саму сутність людини, що наважилася зазирнути за завісу, яку створила сама Смерть.

Брюнет прокинувся, відчуваючи як його тіло вкриває холодний піт жаху. Добре, що вдалося вирватися з того сновидіння, але чому він… о, точно, він прокинувся через відчуття присутності… здавалось, наче хтось дивиться на нього в реальному світі, як та моторошна красуня з його сну, і погляд цей був важким та сердитим.

Через мить, після того як все ж таки вдалося сконцентрувати увагу на реальності, Олексій дійсно знову побачив тих самих примар, одна з яких нависла над диваном, простягаючи свої скрючені пальці до його голови.

- А-а-а, дідько, відчепіться!, - хлопець відсапнувся від істоти, звалюючись на підлогу.

Через декілька хвилин він вже був на ногах і біг до дверей, щоб покинути власну квартиру, в пошуках порятунку.

Порожні нічні вулиці лякали, але не більше того, що помічав в темряві Олексій, рятуючи своє життя від ймовірної небезпеки.

Десь далеко гуділи автомобілі, продовжувався рух, але в маленькому дворі спального району спокій могли порушити лише поодинокі переході та автівки, яким було байдуже до божевільного хлопця, що втікав в глибину ночі від кошмарів.

Молодий чоловік біг все далі й далі, бетонні монстри змінилися на зелених велетів парку, які незадоволено поглядали на метушливу людину, що порушила їх сон своєю появою.

Дихання почало збиватись, в боку закололо, на очі опускалась пелена, яка закривала навколишній світ, що і так потонув у темряві, яка приховувала в своїх обіймах страшних примар.

Аж раптом Олексій перечепився і впав. Не звертаючи увагу на біль в лікті, молодик лежав на землі, важко дихаючи, і плакав. За що... за що йому це все? Раніше ж наче такого не було ніколи.

Страх за своє життя та психічне здоров’я не відпускав молодика ні на мить, заполонивши всі думки та розриваючи душу на шматки. Так не хотілось, щоб саме таким самонавіянням та безумством завершився його шлях, але як… як це все виправити?!

Перед внутрішнім зором виникла постать високого красеня, який підійшов до брюнета, сумно посміхаючись.

- Розберись з причиною своїх тривог, якщо хочеш звільнитися від жахіть, - юнак сіпнувся і заозирався, так як шепіт пролунав дуже чітко, наче хтось говорить біля самого вуха... але поруч нікого не було.

- Причина, де ж її шукати, - молодик сів, розглядаючи примар, які оточували його. І раптом він зрозумів коли саме почалася вся ця чортівня, наче хтось допоміг витягнути цю інформацію з глибин підсвідомості. - Так, дійсно, проект... мій проект!

В цей самий момент він відчув, що його рука торкається до чогось м'якого і приємного. Поглянувши вниз Олексій побачив три великі чорні пір'їни ворона, які наче ледь підсвічувалися блакитним сяйвом.

- Оберіг... я виправлю проект і зроблю оберіг від поганих снів, - прошепотів брюнет, згадавши про пораду незнайомця, з яким він розмовляв сьогодні вдень, та схопивши в руки подарунок, який залишила для нього природа.

Хлопець підвівся на ноги і поспішив додому. Привиди рухалися за ним, але не намагалися доторкнутися, як в той страшний момент в квартирі, просто переміщаючись і спостерігаючи за його діями.

З таким конвоєм повертатися було моторошно, тим паче молодик добре розумів, що там він знову опиниться в пастці зі своїми глюками. Але тільки вдома Олексій міг виправити свої помилки, тому він не звертав увагу на те, що відбувалося навколо нього, поринувши у розрахунки та визначаючи ймовірні варіанти корегування замовленого проекту, який необхідно було надіслати замовнику вже сьогодні вранці… як добре, що він завжди залишав ніч на обмірковування виконаної роботи і відправляв листи лише на наступний день.

Юнак розмірковував над робочими моментами, а на периферії свідомості метушилися факти, які він раніше так старанно ігнорував.

 Все почалося з того, що велика компанія замовила їм проект по раціональному розподілі викидів свого заводу-гіганту. Клієнт не хотів витрачати кошти на фільтри і Олексій зміг розрахувати найоптимальніші умови роботи підприємства, хоча знав, що воно забруднює повітря, воду і навіть оточуючі ґрунти.

Тепер нарешті він зрозумів, що його так непокоїло весь цей час, адже цей промисловий монстр вбиває їх місто, хоч і знаходиться за його межею, але по вивченій статистиці, яку вивели після появи цього заводу, погіршилась якість води, вимерло декілька видів птахів та тварин, збільшилась кількість онкологічних захворювань у населення... дідько, він це все читав, бачив на власні очі, але, через вимоги керівництва, ігнорував!

Ось нарешті квартира і ноутбук, в якому на пошті лежить лист з проектом, готовим до відправлення.

Мовчазні постаті привидів нерухомо стояли поруч з чоловіком, розхитуючись та розглядаючи його своїми червоними вугликами очей. Від присутності таких сусідів було дуже незатишно, але Олексій знову і знов переконував себе, що він зможе виправити проект і завдяки цьому зможе позбутися від власних вивертів підсвідомості чи комарів… чи реальних примар… не суттєво хто це, головне, щоб залишили його в спокої.

Юнак дуже чітко усвідомив свої помилки і всією душею шкодував про те, що не задумувався раніше над тим, яку важливу роль відіграє людство в боротьбі за виживання своєї планети. Так, ми її знищуємо, але ж можемо жити в гармонії з природою, захищати її і почати необхідно з себе, свого сприйняття світу та ставлення до екологічних проблем сучасності.

На світанку всі корегування проекту було завершено і Олексій нарешті позбувся неприємної компанії примар, які всю ніч простояли в його кімнаті, з мовчазним докором розглядаючи чоловіка. Вони просто зникли, без спецефектів та шуму, наче їх ніколи тут не було раніше.

Юнак відчував, що його рішення було правильним і, заваривши собі міцну каву, почав майструвати оберіг від поганих снів. Він прочитав, що такі павутинні плетіння вловлюють негатив, перетворюючи його у енергію життя та здоров'я, і пропускають лише хороші сни.

Неймовірно, що саме плетіння символізує павутину життя, яку людина сама намагається створити, уподібнюючись таємничим Долям, щоб відігнати від себе зло та притягнути позитив. При цьому різний колір, взятих у живих тварин пір’їнок, дає самі різноманітні додаткові ефекти вловлювачу снів… цікаво, а його пір’їнки від живого птаха?

Так, колір… наприклад, синій символізує гармонію, допомагає очистити душу від скверни та наділяє здатністю віщувати майбутнє через видіння, які приходять під час відпочинку. Зелений – колір природи, який допомагає об’єктивно оцінити оточуючий світ і дає сили для реалізації запланованого.

Неймовірними здаються такі кольори як, наприклад, рожевий, який, здається навіть логічно, є кольором кохання та любові до всього живого, він допомагає розібратися в свої бажаннях та знімає напругу; чи фіолетовий – колір самоаналізу та внутрішнього я, що є важливим елементом в пошуку натхнення для творців.

Білий, який можна зустріти частіше, дає чисту енергетику, зцілення для душі та тіла.

А чорний колір, крім всього зазначеного, допомагає уві сні систематизувати розрізненні думки, щоб допомогти потім прийняти вірне рішення і вдало завершити будь-яку роботу. Саме те, що йому потрібно, щоб не потрапити знову в таку ж моторошну ситуацію.

- І ще потрібно частіше виїздити на відпочинок за місто, - шепотів Олексій, посміхаючись. – Природа – неймовірна в своїй величі, а я постійно нехтую своїм здоров’ям, забуваючи, що час так невблаганно летить.

Поки чоловік виплітав мереживо павутиння свого вловлювача снів, розмірковуючи про прочитаний символізм кольорів та причину, чому Доля подарувала йому саме ці чародійні пір’їни, які лежали на столі, очікуючи на свій час, поруч з ним, непомітні для людського ока, стояло двоє чоловіків, які з зацікавленням спостерігали за його роботою.

- Навіщо ти пішов проти бажання своєї матері?, - поцікавився Самаель у високого юнака, що стояв біля нього.

- Я можу приймати власні рішення, - посміхнувся Сон. - Тим паче, я дав їй можливість привести примар, цілу армію душ, що жили в цьому місті і зараз хвилюються через його майбутнє, крізь туманний простір своїх володінь в реальний світ.

- Але ти відступив, навіть допоміг цьому хлопчині, - хмикнув демон, розглядаючи свого співрозмовника.

- Знаєш, я вірю в людей, адже я бачу їх потаємні бажання і мрії в сновидіннях, - задумливо відповів юнак. - Підсвідомість показує реальні цілі їх душ під час нічного відпочинку і... вони частіше за все не тягнуться до влади чи знищення світу... так, вони світлі та крихкі, такі прекрасні, що в деяких хочеться залишитися навіки. Саме через це я вірю в них і дав шанс цьому хлопчині виправити свою помилку.

- Хм, приємно, що ти сам прийшов до цього висновку, - кивнув Самаель, відмітивши про себе, що отримав ще одного несподіваного союзника.

- А допомога..., - юнак лукаво посміхнувся, примружуючи свої темні, наче глибока ніч, очі. - Крук моєї матусі не стане зовсім лисим без декількох пір'їнок.

Чоловіки розсміялися і зникли, залишаючи Олексія майструвати свій оберіг.

А десь в сірій імлі світанку почувся голос самотнього крука, який розповідав світу про жорстоку вдачу молодих богів, які не рахуються з мудрістю старих істот та батьків, підтримуючи дрібних метушливих комах, з вірою в їх душі та можливість виправлення страшних помилок.