Андрій щосили стискав кермо і вглядався в дорогу перед собою. Ніч ніяк не хотіла поступатися правами слабкому світанку, що вже жеврів на лінії горизонту. Дерева темними примарами охороняли спокій дороги, незадоволено спостерігаючи за швидким рухом нічного гостя, що наважився потривожити сон місцевих представників флори та фауни.

- Тільки б встигнути, - шепотів чоловік зблідлими губами, повертаючись подумки до подій, що сталися декілька років тому та дивного видіння, яке прийшло до нього уві сні.

Весна давно розквітла та дарувала радість всім містянам, які після роботи поспішали до скверів та парків, щоб насолодитися ароматами яскравих квітів та теплом.

Для чоловіка ця пора року вже давно асоціювалась з чимось чародійним та сумним, яке було відголоском минулого, що темним містичним клубочком засіло в глибині його душі, не бажаючи відпускати.

З самого вечора на серці Андрія залягла якась важка, надприродна туга. Чоловік відмовився від зустрічі з друзями, яку вони запланували ще місяць тому, коли улюблений кінотеатр тільки анонсував вихід нової серії гостросюжетного пригодницького фільму, не зміг, та й не захотів, сконцентруватися на активній онлайн-грі та плинних обговореннях нових подій у соціальних мережах, навіть з батьками довго розмовляти не було бажання, хоча ж ще тільки вчора йому було дуже цікаво, як вони відпочивають на теплому узбережжі Червоного моря, саме тому він засипав маму повідомленнями в месенджері та вимагав нових яскравих фотографій, які тато так любив робити під час нових екскурсій.

Андрій не розумів, чому йому так неспокійно та важко і… чому так хотілось все покинути та поїхати у село, в якому раніше жила його бабуся і де він провів найщасливіші роки свого дитинства.

Саме там, навесні, декілька років тому, під час відпустки, яку він вирішив провести в рідних місцях, з ним трапилася незвичайна пригода, що пізніше неодноразово згадувалася з сумною посмішкою на обличчі.

- Андрійку, ану сходи до лісу за ведмежою цибулею, а то сил вже не знайду сама йти, а вона цілющі властивості має, салатику тобі заколотити зможу, якщо принесеш, - бабця тепло посміхнулася онуку, ховаючи лукаві іскорки в погляді.

- А хіба та лавурда вже проросла? Тепло ж пізно прийшло в цьому році, - хмикнув юнак, завершуючи ремонт стільця і обережно складаючи дідові інструменти до скриньки.

- Ну, не знаю, але Марічка ще з годину тому до лісу побігла, сказала, що на галявині біля старої криниці хтось ту цибулю збирав вже, - знизила плечами бабуся, нишком поглядаючи на чоловіка.

Андрій завмер на мить і пришвидшився, за одну хвилину завершивши прибирання робочого місця.

- Емм, то я тоді теж схожу, що ж ми без лавурди будемо цьогоріч чи що?!, - хлопець кинувся до дверей.

- Стій, хоч торбину яку візьми, - окликнула його бабуся, починаючи посміюватися з онука, який вчора так жваво розпитував в неї про Марічку, що нарешті приїхала з заробітків додому.

- Ой, так, звісно, - Андрій кивнув і відчув, що починає червоніти.

Декілька років тому молодь почала знову спілкуватися, після довгої перерви. Вони були знайомі з перших років життя, в дитинстві бавились разом з ватагою малих бешкетників, досліджуючи околиці села… але та зустріч була іншою.

Молодий чоловік наче вперше побачив красуню-сусідку і вона зачарувала хлопця своєю вродою, яка якраз розквітла і приваблювала юнаків, так як аромат медової польової квітки притягує до себе бджіл. Тоді здавалося, що все життя попереду, молоді люди якраз вступили до університетів і плекали грандіозні плани на майбутнє. Їх стосунки були спонтанними, гарячими та пристрасними, як і саме літо... і так само швидко минули, наче розвіялись від подиху холодного осіннього вітру.

Андрій закінчив університет, переїхав до столиці і влаштувався працювати на омріяну посаду в перспективній європейській компанії. Часу на особисте життя та відвідування родичів в нього майже не залишилось і з дівчиною він більше не бачився, хоча неодноразово жалкував, що не зізнався їй в своїх почуттях.

І от нарешті їх шляхи знову привели обох у рідне село, натякаючи хлопцеві на можливість виправити помилки минулого, адже дівчина також не знайшла своє щастя за ці роки і для них все ще може змінитися.

Ліс зустрів Андрія прохолодою та містичною сивою імлою, яка тінями віковічних дерев приховувала це місце від зовнішнього світу.

Юнак поспішив до старої криниці, яка взялась незрозуміло звідки посеред лісу і стояла там так давно, що її такою ж пам'ятали всі старожили їх села.

Подейкували, що колись в лісі стояла невеличка дерев'яна хатинка відьми, яку боялись всі місцеві і до якої звертались в скрутну мить за допомогою та розрадою. Жінка жила там досить довго, а потім зникла і ніхто не знав куди вона поділася. Хтось з селян наважився зазирнути до хатинки і одразу ж розніс селом новини про страшні знахідки, серед яких були не лише трави, розвішені під стелею по всьому будиночку, але й сушені кажани, мертві жаби та миші.

Після наради селяни вирішили спалити те лихе місце, щоб темна чародійка більше не повернулася до їх лісу. За оповідками так і сталося, а стара криниця, яку неодноразово руйнували, через деякий час знову стояла такою ж, якою була на момент зникнення відьми.

Через всі ці моторошні байки те місце вважали проклятим і лякали ним дітей. І, звісно ж, саме через це вся молодь потай бігала туди в пошуках містичних скарбів старої чародійки… ну і на побачення.

- Марічко, агов, Марічко, - Андрій став посеред невеличкої галявини, вперши руки в боки, і озирався навколо, намагаючись побачити свою подругу.

- Чого так кричиш, - скрипучий голос примусив хлопця здригнутися, таким несподіваним та неприємним він був. - Не докличешся вже, не старайся.

Поруч з молодиком стояла стара жінка, скручена від довгих років життя, сива та щербата.

- Вибачте? Тобто не докличуся?, - Андрій почав напружено розглядати стару, яку раніше ніколи не бачив.

- Туга важка в дівчини на серці була, - похитавши головою, відповіла жінка. - Горе привезла вона з далеких країн на рідну землю і не витримала його ваги. Згинула.

- Та що ви таке говорите!, - чоловік відсапнувся від старої, зробивши крок назад.

- Приходь на повний місяць, якщо почуття маєш, вона переродиться, побачиш і відпустиш зі свого серця, - прошепотіла незнайомка, зазираючи майже посивілими, виплаканими очима в самі глибини душі Андрія.

Хлопець відчув як шкіру почали колоти голочки страху. Він відступив ще крок назад, підсвідомо намагаючись бути подалі від джерела цього страху, і впав, перечіпляючись через якусь невелику колоду.

Коли Андрій підвівся, здавалось би, через якусь мить, його співрозмовниці вже не було.

Того вечора, як і наступного дня, Марічку шукали всім селом. Викликали поліцейських, які бігали по лісу з собаками і допитували всіх. Андрій розповів слідчому про дивну розмову з бабцею, яку ніхто ніколи не бачив, після чого одразу ж потрапив у головні підозрювані, пройшов перевірку на детекторі та безліч розмов з різними спеціалістами, поки йому нарешті не повірили і не відпустили... ну, як повірили, про стару відьму все одно ніхто слухати не захотів, списавши все на бурхливу уяву юнака та його емоційність.

Всі дії односільчан і полісменів не дали ніякого результату, дівчину так і не знайшли.

Лише через два тижні, розглядаючи у відчинене вікно повний диск срібного місяця, Андрій згадав слова дивної бабусі.

- Вона переродиться... приходь, - прошепотів юнак і, прихопивши куртку, вислизнув через вікно в сад.

Нічний ліс лякав, але цікавість взяла своє і Андрій, підсвічуючи собі дорогу ліхтариком мобільного телефону, продовжував вперто рухатися до покинутої криниці.

Ще на підході хлопець почув сміх і тиху пісню, яка лунала з галявини, на якій він сподівався зустріти Марічку у той лихий день, коли дівчина зникла.

Все навколо поглинула чорнота ночі, але простір біля криниці, де ніколи не росли дерева, виблискував сріблом від місячного сяйва. Андрій вимкнув ліхтарик і, заховавши телефон до кишені, попрямував на голоси.

Принишкнувши біля дерева чоловік не повірив власним очам, адже на поляні кружляли молоді оголені дівчата, стрункі тіла яких приховувало лише довге шовковисте волосся. Вони тихо співали і танцювали, купаючись у примарному світлі.

- Прийшов таки, - проскрипів поруч з Андрієм знайомий голос.

- Х-хто Ви... що тут відбувається?, - хлопець притиснувся до дерева, розглядаючи стару бабцю, яка радила йому не шукати подругу.

- Я? А яка різниця, - знизивши плечами, відповіла жінка. - Це мій ліс і всі душі, які в ньому живуть, теж мої.

- Душі, - хлопець пошепки повторив за старою і озирнувся на дівчат.

- Так, саме так, - кивнула бабуся. - Он твоя Марічка, тепер вона теж тут і вже майже не має туги на серці. Можеш попрощатися з нею.

В цей самий момент одна з дівчат озирнулася і завмерла, розглядаючи Андрія. Її очі мерехтіли зеленими сполохами і лякали, але хлопець не хотів і не міг відвести від неї погляд, розглядаючи красуню, затамувавши подих.

Бабця кудись знову зникла, розтанули в повітрі і подруги Марічки, а вона так і стояла посеред галявини, дозволяючи Андрію самому вирішувати підходити до неї чи ні.

Нарешті чоловік наважився і зробив декілька кроків вперед.

- Марічко... що з тобою сталося, - прошепотів Андрій, простягаючи руку вперед.

Дівчина сумно посміхнулася і рушила до нього. З кожним кроком її тіло ставало все більш матеріальним, зникло дивне мерехтіння та прозорість, лише очі продовжували світитись зеленими вогнями.

- Навіщо ти прийшов?, - обережно торкаючись тонкими холодними пальцями до обличчя Андрія, тихо запитала красуня.

- Бо кохаю тебе, - не замислюючись відповів молодик.

- Кохаєш..., - Марічка сумно кивнула і провела пальцем по нижній губі чоловіка. - Не знала... якби ж знала...

- Що ти накоїла? Що з тобою сталося?, - Андрій обережно доторкнувся до плеча красуні і шоковано відмітив про себе, що ніжна шкіра його співрозмовниці була вся холодною, як і її пальці.

- Чшш, не потрібно... не зараз, - похитала головою дівчина. - Ти сказав, що кохаєш... так кохай! Зігрій мене, заповни ту порожнечу, яку почали заліковувати мої нові сестри.

- Що?, - очі молодика розширилися від здивування, але більше нічого він не зміг запитати, так як кохана припала до його губ, затягуючи у вир пристрасного поцілунку.

Ту ніч він провів з нею... як і ще декілька наступних.

Андрій марив своєю Марічкою, розумів, що вона мертва, але нічого не міг з собою подіяти, адже душа тягнула його до лісу кожної ночі.

- Ой, біда прийшла до нашого дому, - шепотіла бабуся, спостерігаючи за тим, як її змарнілий онук знову збирається ввечері на свою нічну прогулянку. - Андрійку, я знаю куди... точніше, до кого, ти ходиш. Не потрібно, дитятко, згубиш себе.

- Бабусю, все гаразд, я контролюю ситуацію, - відмахнувся чоловік, натягуючи кросівки.

- Ох, чи дійсно воно так, - похитала головою бабця і зітхнула. - Вона вже не людина, зрозумій це, природні духи витягують з живих сили, адже лише так можуть знову відчувати себе одними з нас.

- Нехай так, - вперто відповів хлопець. - Віддам їй стільки, скільки забажає.

- Вона забажає все, - серйозно сказала стара. - Ти ж знаєш легенди про нявок. Навками їх не просто так називають, навами колись мерців називали і ці істоти зберегли це назвисько, яке видозмінилось з часом через їх ніжні голоси, якими вони заманюють чоловіків до себе, щоб випити їх енергію, вони наче на приємне нявкотіння схоже.

- Бабусю, я не можу... не хочу її знову втратити, - відповів Андрій і вперто попрямував до своєї Марічки, не бажаючи більше нічого чути про відмову від їх побачень.

Через два дні бабця принесла хлопцю якийсь відвар і примусила онука його випити.

- Знахар сказав, що це відновить твій запас енергії і відіб'є в мавки бажання пити тебе, - погладивши онука по голові, пояснила стара жінка. - Тобі ще на вихідних до міста повертатися потрібно було, а ти все тут марнієш. Відпочинь, увімкни свій телефон і поговори з керівником, поясни, що залишався, щоб за мною доглянути і скоро будеш. Всі живі люди, зрозуміють.

- Але ж..., - Андрій сіпнувся підвестися, але відчув, що очі почали злипатися і його хилить до сну.

- Спи, все інше - завтра, - бабуся знову погладила хлопця по голові і принесла ще одну ковдру, побачивши, що того починає теліпати, наче від морозу.

Тієї ночі Марічка прийшла до нього сама. Вона плакала, що він її більше не любить і тому не прийшов, що хоче відвадити кохану від себе, тому зле зілля випив... і чоловік не витримав, вирушивши в сад за нявкою.

Наступного ранку його знайшли оголеним біля старої яблуні в кінці саду і, коли він розповів бабусі про Марічку, вона зробила мотанку, яку прикріпила біля дверей, щоб та в ролі берегині захищала домівку від духів.

Через два дні все нормалізувалося, дівчина більше не приходила, і Андрій повернувся додому, поринаючи з головою в роботу.

Все наче почало забуватися, хоча на серці й поселився смуток. Аж раптом однієї ночі Марічка прийшла до чоловіка уві сні і повідомила, що його бабуся помирає. Тоді він прокинувся з відчуттям реальності зустрічі з мавкою і поїхав до рідного села, але запізнився на якусь годину, вже не заставши бабцю серед живих.

Саме через все це, зараз, коли дівчина знову прийшла до нього уві сні, благаючи про допомогу, Андрій не замислюючись поїхав посеред ночі до неї.

Видіння цієї ночі було досить яскравим, здавалося, що Марійка навмисне показала йому реальні події, які можуть підсилити її звернення, стимулюючи чоловіка швидко прийняти вірне рішення.

У своєму сні Андрій побачив компанію молодих людей, яка щось святкувала на їх з Марічкою поляні посеред лісу. Багато алкоголю, сміх, розкуті відносини, все це було б, в якійсь мірі, звичайним, якби не завершення цього святкування.

- Ти що робиш?, - натягуючи на себе простору футболку, запитала симпатична блондинка у свого коханця, який зносив з товаришами залишки бенкету до купи, стягуючи при цьому туди й повалені деревця та сухе гілля.

- Зараз багаття організуємо, - п’яним голосом пробурмотів чоловік. - Серед сміття заліза та скла немає, тому все прогорить норм, чого зайвий раз бруд до автомобілю тягнути.

- Тут багато сухих дерев і трава на поляні пожовкла, - з сумнівом сказала дівчина, роззираючись навкруги.

- Не грузись, збирайте наші лахи і закиньте їх в авто, пора додому, бо завтра мені ще на роботу йти, - відмахнувся молодик і продовжив своє заняття. Його товариш в цей момент приніс з автомобіля бензин, яким почав щедро поливати все навкруги.

Полум'я в одну мить почало швидко поїдати деревину, перекидаючи свої вогняні язики на траву.

- Гарно горить, - розсміявся один з молодиків, завертаючи до авто.

- Ми так все залишимо?, - з сумнівом запитала блондинка, але її подруги лише посміялися, підтримуючи чоловіків, які потягли їх до машини.

Вогонь розгорався все сильніше і в його загрозливих відблисках можна було побачити примарних нявок, які з загрозливим блиском зелених сполохів в очах дивилися на автомобіль, що вже рухався до узлісся.

Під’їжджаючи до лісу Андрій одразу ж побачив сірий стовп диму і зателефонував в службу лісництва, в якій працював його колишній однокласник, швидко пояснюючи ситуацію і орієнтовні координати лісової пожежі.

На узліссі чоловік побачив автомобіль зі свого нічного видіння. П’яний водій не впорався з керуванням і вони на повній швидкості в’їхали в дерево. Чоловіки загинули одразу, дві дівчини на задньому сидінні отримали травми, але вижили... а от блондинки, яку Андрій запам'ятав зі свого сну, ніде не було.

- Зараз прибуде допомога, не рухайся, - перемотуючи рану на руці однієї з дівчат, сказав хлопець. Він вже викликав швидку, але намагався самостійно надати постраждалим першу допомогу, витягнувши зі свого авто дорожню аптечку.

- Нам потрібно їхати, - нервово озираючись навколо, інша дівчина стояла майже впритул до Андрія, не наважуючись відійти від чоловіка.

- Ми не можемо поїхати поки не прибудуть рятувальники і швидка, - напружено вглядаючись в стовп диму над лісом, відповів молодик.

- Ти не розумієш, - красуня схопила його за плече, примушуючи подивитися на себе. – За нами щось гналося… щось страшне і зле… хлопці звісно випили… ми всі трохи перебрали… але вони і в гіршому стані впоралися б з кермуванням… а от те, що нас наздоганяло, було проти, щоб ми покинули ліс і хотіло плату.

- Яку плату? Про що ти?, - Андрій здивовано перевів погляд з однієї дівчини на іншу.

- Те що взяли – те і віддайте, - прошепотіла його співрозмовниця.

Андрій списав всі їх слова на шок і намагався заспокоїти, хоча сам добре розумів, що саме спричинило аварію цієї компанії. Не зважаючи на його слова, перелякані красуні так і продовжили говорити про щось страшне, що гналося за машиною по лісу, але нічого конкретного пояснити так і не змогли, як і не змогли нічого сказати про незрозуміле зникнення їх подруги.

Аварійно-рятувальна служба приїхала досить швидко. Частина лісу, разом з поляною, перетворилася на попелище, але більшість дерев вдалося врятувати.

- Ти ще залишишся в нас трохи?, - поцікавився товариш Андрія, з яким він розмовляв по телефону. – Якби не твій несподіваний приїзд та спостережливість, то доброї половини лісу, якщо не більше, в нас би точно не було.

- Так, напевно побуду тут трохи, все одно планував відпочити тиждень-другий від міста, - кивнув молодик, позираючи в бік галявини.

- Чудово, тоді побачимось, посидимо трохи, - поплескав його по плечу колишній однокласник. – І, слухай, Андрію, не ходи ти до цього лісу краще, а то ж різне може бути… сам пам’ятаєш, що до доброго твої прогулянки не доводили раніше. Я знаю все, бо твоя бабця моїй мамі розповідала якось…

- Не хвилюйся, - махнув рукою Андрій. – Все, що було, то вже минуле. Та й сталося се тоді через стрес та знервованість після зникнення… після всіх тих важких подій.

- Що ж, якщо що – телефонуй, приїду в будь-який час, - кивнув хлопцю товариш і повернувся до своїх співробітників, які вже готові були їхати.

Після того, як постраждалих забрала швидка і чоловік попрощався з рятувальниками, він все ж таки вирушив на галявину, сподіваючись зустрітися з Марічкою.

Дівчина була там... вона лежала біля обгорілого дерева, прозора і майже невагома.

- Ти приїхав... врятував, - прошепотіла нявка, торкаючись холодними пальцями до обличчя чоловіка, коли Андрій впав біля неї на коліна.

- Ти зникаєш, - не знаючи як допомогти, з розпачом у голосі, відповів хлопець.

- Так, мою прив'язку знищено і мені тепер вже час йти далі, - кивнула Марічка, слабко посміхаючись. - Головне, що ти почув мене і врятував ліс.

- Але не врятував тебе, - хитнув головою Андрій, відчуваючи, як на очі набігають пекучі сльози.

- Врятував, - відповіла дівчина. - Ти дав мені те, чого я не мала за життя. Дякую.

З останніми словами мавка розтанула повністю, перетворюючись на слабкі вогники, які плинним маревом розвіялися над поляною.

Андрій ще деякий час провів в будинку своєї бабусі, вирішивши привести до ладу подвір'я та власні думки та емоції. Він відремонтувавши двері та старі ворота, відмив все від пилу та бруду, займав руки всім, до чого тільки зміг дотягнутися, але перед внутрішнім зором постійно стояла його Марічка, яка розвіювалась за вітром, зникаючи назавжди.

В ніч перед від'їздом хлопець сидів на лавці, розглядаючи зорі та срібний диск повного місяця над головою. Аж раптом він пригадав все, що відбувалося з ним після зникнення Марічки декілька років тому і, накинувши куртку, поспішив до лісу.

На осяяній місячним світлом поляні, біля старої криниці, яка знову виглядала так, наче ніяка пожежа до неї не торкалась, танцювали чарівні нявки, виводячи свою тужливу пісню. Під ногами дівчат починала зеленіти молода трава, приховуючи попіл, на деревах невпевнено пробивались бруньки та свіжа зелень, повертаючи їх до життя.

- Щось зникає, щось з’являється, така природа речей в нашому світі, - проскрипіла стара, яка знову з’явилася біля чоловіка.

- Марічки вже немає, - тихо прошепотів хлопець. – Я не зміг її врятувати.

- Ти врятував ліс, та й її душу також, - хитнула головою жінка і, розчиняючись в повітрі, додала незрозумілі для молодика слова. – Він був правий, є серед вас ті, хто задля сил природи готовий віддати себе до останньої краплі… але чи багато таких…

Роздумуючи над словами старої, чоловік знову замилувався чарівними нявками та чародійним відродженням природи, яка тягнулась до дівчат, пробуджуючись від смертельного сну. Серед примарних красунь Андрій побачив знайому, по його нічному видінню, блондинку, яка так несподівано зникла після аварії, як і його Марічка колись під час прогулянки до цього дивного старого лісу… до лісу, що розповідав свої таємниці лише вітру, який деколи наважувався заплутатися в кронах віковічних дубів, що приховували це місце від усього світу.