Вірші
Всі
Бережи в собі людину
І до кінця ти бережи в собі людину,
Сьогодні, завтра, через тиждень, місяць, рік.
І бережи її в собі, коли плюють у спину,
І бережи її в хвилини "пік".
Я знаю, важко. Так, я знаю по собі.
Це дуже важко не зважати на слова і вчинки, і образи.
І знаю, боляче від цього так тобі,
Що вже не стерпиш до людини цю відразу.
Тобі плюють у спину, а ти гордо йди,
Тобі ножем у спину, ти - "спасибі" через зуби.
Проте, завжди в собі людину бережи,
Терпи, мовчи, засмійся, напруж губи.
І ти спитаєш: " Ну а як же гордість,
А як же его , впертість, почуття віддачі, власне "я"? "
Я тобі скажу, у тренді нині скромність,
І вдома тебе, точно жде сім'я.
Ти будь людиною всередині, в душі,
Носи звання "Людина" гордо й вперто.
До того ж, Бог все бачить, не гріши,
Життя не вічне,а існує не даремно рай та пекло.
3
0
288
Ми завжди всі кудись спішимо
Ми завжди всі кудись спішимо,
А, власне, куди і чому?
Не озираючись назад, ми біжимо,
Не знаючи куди, кого спіткаємо і з ким заживемО.
Бо добре там, де нас немає.
А там де ми, завжди усе не те, та все не так.
Ти думаєш, що добре там, де нас ніхто не знає?
Насправді, добре там де мама, тато, рідна хата, хліба рідний смак.
Не варто все життя спішити жити,
Шукати щастя, де його немає.
Бо так, як рідні, вже тебе ніхто не зможе полюбити,
Ніхто не зможе обійняти так, як мама обіймає.
Ніхто, крім мами, так не обійме,
Ніхто, як тато, так не дасть пораду.
Коли ти день не дзвониш, у них серце рве.
В житті зустрінеш ти не тільки зраду.
Куди б життя тебе не занесло,
Куди б не затягнула тебе доля,
Завжди вертай до рідних у село,
І неважливо що там: сонце, дощ, а хоч неволя.
Вони дали тобі можливість жити,
Усе життя оберігали від біди.
А хто ж, якщо не ти, їх буде так любити?
Дивись, щоб в старості було кому подати їм стакан води.
Цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш,
І згадуєш хвилини, які разом провели.
Отож, цінуй, цінуй допоки маєш,
Бери за руку і веди їх, як тебе вони в житті вели.
6
0
580
Бо це любов, а ми далеко не безстрашні
Коли живеш, не знаючи кохання,
Але так хочеться комусь "люблю" сказати.
Здається, що даремне вже чекання,
Тобі в житті не суджено кохати.
Ти засинаєш, а в думках щаслива,
Відкривши очі, згадуєш буденне.
Кохання в кого тільки не молила,
Але воно не згадує про тебе.
Ти задаєш собі питання в котрий раз,
Немов, невже не знати тобі щастя.
У серці безліч планів, мрій, образ,
Здається, покохати вже не вдасться.
Якби кохання поруч десь було,
Якби коханий поруч із тобою.
Тебе накрило б почуттям воно,
Тим почуттям, що гріло б і зимою.
Отак живеш, неначе доживаєш,
І мрієш, хоча марно все одно.
За свої 20 досі не кохаєш,
Але без слів, що непотрібне вже воно.
Приємно прокидатися коханою,
Приємно говорити, як люблю.
У відповідь почути: "Тебе згадую,
Як їм, працюю, навіть, коли сплю. "
Чи можна так в житті прожити,
Коли не відчуваєш, що живеш?
Чи можна ж так ні разу не любити,
Або любити, а мовчати?
Ну, авжеж.
Якщо кохаєш, то скажи у вічі,
І навзаєм почуєш: "Я сильніше"
Ти станеш щасливішою удвічі,
І стане вже тебе на половину більше.
5
0
422
