Бо це любов, а ми далеко не безстрашні
Коли живеш, не знаючи кохання,
Але так хочеться комусь "люблю" сказати.
Здається, що даремне вже чекання,
Тобі в житті не суджено кохати.
Ти засинаєш, а в думках щаслива,
Відкривши очі, згадуєш буденне.
Кохання в кого тільки не молила,
Але воно не згадує про тебе.
Ти задаєш собі питання в котрий раз,
Немов, невже не знати тобі щастя.
У серці безліч планів, мрій, образ,
Здається, покохати вже не вдасться.
Якби кохання поруч десь було,
Якби коханий поруч із тобою.
Тебе накрило б почуттям воно,
Тим почуттям, що гріло б і зимою.
Отак живеш, неначе доживаєш,
І мрієш, хоча марно все одно.
За свої 20 досі не кохаєш,
Але без слів, що непотрібне вже воно.
Приємно прокидатися коханою,
Приємно говорити, як люблю.
У відповідь почути: "Тебе згадую,
Як їм, працюю, навіть, коли сплю. "
Чи можна так в житті прожити,
Коли не відчуваєш, що живеш?
Чи можна ж так ні разу не любити,
Або любити, а мовчати?
Ну, авжеж.
Якщо кохаєш, то скажи у вічі,
І навзаєм почуєш: "Я сильніше"
Ти станеш щасливішою удвічі,
І стане вже тебе на половину більше.
2021-01-11 15:29:50
5
0