Вірші
Бережи в собі людину
І до кінця ти бережи в собі людину,
Сьогодні, завтра, через тиждень, місяць, рік.
І бережи її в собі, коли плюють у спину,
І бережи її в хвилини "пік".
Я знаю, важко. Так, я знаю по собі.
Це дуже важко не зважати на слова і вчинки, і образи.
І знаю, боляче від цього так тобі,
Що вже не стерпиш до людини цю відразу.
Тобі плюють у спину, а ти гордо йди,
Тобі ножем у спину, ти - "спасибі" через зуби.
Проте, завжди в собі людину бережи,
Терпи, мовчи, засмійся, напруж губи.
І ти спитаєш: " Ну а як же гордість,
А як же его , впертість, почуття віддачі, власне "я"? "
Я тобі скажу, у тренді нині скромність,
І вдома тебе, точно жде сім'я.
Ти будь людиною всередині, в душі,
Носи звання "Людина" гордо й вперто.
До того ж, Бог все бачить, не гріши,
Життя не вічне,а існує не даремно рай та пекло.
3
0
288
Ми завжди всі кудись спішимо
Ми завжди всі кудись спішимо,
А, власне, куди і чому?
Не озираючись назад, ми біжимо,
Не знаючи куди, кого спіткаємо і з ким заживемО.
Бо добре там, де нас немає.
А там де ми, завжди усе не те, та все не так.
Ти думаєш, що добре там, де нас ніхто не знає?
Насправді, добре там де мама, тато, рідна хата, хліба рідний смак.
Не варто все життя спішити жити,
Шукати щастя, де його немає.
Бо так, як рідні, вже тебе ніхто не зможе полюбити,
Ніхто не зможе обійняти так, як мама обіймає.
Ніхто, крім мами, так не обійме,
Ніхто, як тато, так не дасть пораду.
Коли ти день не дзвониш, у них серце рве.
В житті зустрінеш ти не тільки зраду.
Куди б життя тебе не занесло,
Куди б не затягнула тебе доля,
Завжди вертай до рідних у село,
І неважливо що там: сонце, дощ, а хоч неволя.
Вони дали тобі можливість жити,
Усе життя оберігали від біди.
А хто ж, якщо не ти, їх буде так любити?
Дивись, щоб в старості було кому подати їм стакан води.
Цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш,
І згадуєш хвилини, які разом провели.
Отож, цінуй, цінуй допоки маєш,
Бери за руку і веди їх, як тебе вони в житті вели.
6
0
580
Бо це любов, а ми далеко не безстрашні
Коли живеш, не знаючи кохання,
Але так хочеться комусь "люблю" сказати.
Здається, що даремне вже чекання,
Тобі в житті не суджено кохати.
Ти засинаєш, а в думках щаслива,
Відкривши очі, згадуєш буденне.
Кохання в кого тільки не молила,
Але воно не згадує про тебе.
Ти задаєш собі питання в котрий раз,
Немов, невже не знати тобі щастя.
У серці безліч планів, мрій, образ,
Здається, покохати вже не вдасться.
Якби кохання поруч десь було,
Якби коханий поруч із тобою.
Тебе накрило б почуттям воно,
Тим почуттям, що гріло б і зимою.
Отак живеш, неначе доживаєш,
І мрієш, хоча марно все одно.
За свої 20 досі не кохаєш,
Але без слів, що непотрібне вже воно.
Приємно прокидатися коханою,
Приємно говорити, як люблю.
У відповідь почути: "Тебе згадую,
Як їм, працюю, навіть, коли сплю. "
Чи можна так в житті прожити,
Коли не відчуваєш, що живеш?
Чи можна ж так ні разу не любити,
Або любити, а мовчати?
Ну, авжеж.
Якщо кохаєш, то скажи у вічі,
І навзаєм почуєш: "Я сильніше"
Ти станеш щасливішою удвічі,
І стане вже тебе на половину більше.
5
0
422
Кому що?
Усі ми різні, кожен унікальний,
Хтось майстер по любові, хтось мастак.
Але хоч цей вже не повинен буть банальний,
А то усі вірші для "просто так"
Хтось з нас любив, а хтось - вдавав любов,
Хтось так кохав, аж до безтями сильно.
А хтось промовив ці слова от просто знов,
Бо ці слова йому уже "стабільно"
Комусь в любові сенс лише у грошах,
Комусь любов - це тільки нічний секс.
Тобі вона завжди в очах хороша,
Ну а ти їй уже сьогодні екс.
Життя воно таке, не передбачиш,
Вона тобі усе, а ти їй-банкомат.
Але ну, друже, ти ж очима бачиш,
Коли вона лише шукає компромат.
Усе буває вперше, все проходить.
Сьогодні вечір, кекс, магнітофон.
Покористується тобою і виходить,
Використовує, неначе телефон.
Ти мисли розумом, а серцем вибирай,
Бо та любов вона така мінлива.
Будь впевнений, але перевіряй,
Бо завтра від нещастя і страждань вже буде скроня сива.
Хіба це все, чого життя тебе навчило,
Хіба урок закінчився от цим?
Якщо це так, тоді воно тебе ще не побило.
Нехай проходить навіть сотень тисяч зим.
3
0
565
Я вірю, що твоє від тебе не піде!
Я вірю, що твоє від тебе не піде,
Не варто зразу долі дві ламати.
Я знаю, що твоє тебе знайде.
Знайде, коли не будеш ти чекати.
Ти не тримай того, хто хоче полетіти,
Кудись далеко, де тебе немає.
І ти продовжуй так спокійно жити,
Як навіть чайка в морі ще не знає.
Я знаю, що твоє тобі вернеться,
І навіть тут не треба ворожити.
В житті тобі ще не один спіткнеться,
Не треба все життя тобі одним лиш жити.
На все є воля божа,
Твоє життя в його руках.
І проклинать не гоже,
Того, про кого думаєш і мрієш, наче птах.
Сказати: "Відпусти" не важко,
А відпустити просто так не кожен взмозі.
Лети далеко ти, кохання - пташко,
Не збийся на шляху і не впади в порозі.
Забудь його, покинь, не думай, не ридай.
Вам, значить, не судилось разом бути.
Він не один, ти добре знай,
Попробуй і зумій його забути.
3
0
324
Кому живе любов?
Кому живе любов?
Хтось вірить ще у щирі почуття?
Про це пишу я знов.
І кораблем думок пливу від пекла до життя.
Чи варто любити?
Чи варто страждати?
Чи варто прожити
Й любові не знати?
Рукою до любові не дістати,
Чолом не досягти небес.
Чи можемо щасливими ми стати?
Коли живем з любов'ю, або без?
Ми босоніж ходили по землі,
Своїми п'ятами ми колоски топтали.
Були такі дорослі, а малі,
Але кохання так і не пізнали.
І зустрічалися нам сотні лиць,
І сонце так високо вигравало.
Воно, напевно, як незграбний Гриць,
Все про кохання весело співало.
Хіба існує ще таке життя,
Де люди не навчилися любити?
Ти, народившись, відкриваєш книгу цю буття,
Де вже написано коли і з ким тобі прожити.
А доля долею завжди була,
Вона нічого і нікого не питала.
І свого вона завжди досяга,
Все про життя тобі тихесенько співала.
Співала весело і сумно водночас,
Про все завжди тобі розповідала.
І швидко, дуже швидко плине час,
А ти в житті ні разу так і не кохала.
І за вікном хурделиця, сніжить,
А ти все все пишеш вірші про кохання.
Тож не один тобі тут день ще жить,
А пишеш ці слова, які звучать, немов востаннє.
Прийде до тебе ще твоє кохання,
І ти собі поринеш в майбуття.
Прийде твоя весна, і не востаннє,
І пронесеш любов крізь все своє життя...
3
0
485
Вірш для мами
Дякую тобі, матусю,
За усю твою любов і ласку.
Я до тебе в журбі прихилюся,
І вибач ти за все мене, будь ласка.
Ти неповторна, найкраща, моя,
Бо ти- моя мама, любов і криниці озерце.
Колись і у мене вже буде сім'я,
І я пригорнуся до твого гарячого серця.
Ніколи не зможу я передати,
Простими словами все те, що пече.
Не вмію я гарно вірші писати,
Про вічну любов,
І твоє надійне плече.
І часто я бувала неслухняна,
І часом нервувала я тебе.
Пробач мене, рідненька мамо,
Любов ж твоя до краю не дійде.
Я дякую тобі за теплі руки,
Які з дитинства гріли в дощову погоду.
І за хвилини найдорожчої розлуки,
Тобі прошу у неба нагороди.
Я дякую, матусю, за життя,
Я дякую тобі за колискові.
Мені відкрила книгу майбуття,
І дякую тобі за сни казкові.
За недоспані ночі пробач ти, рідненька,
За зіпсовані нерви, кохана, пробач.
Я доросла для всіх, а для тебе маленька,
Ти читай ці рядки, найдорожча, й не плач.
Твоя любов чолом сягає неба,
А я ходжу ногами по землі.
Не плач, не плач, не плач, не треба,
Ти вибач за усе мені.
Люблю тебе понад усе у світі,
Ти будеш прикладом завжди для мене.
І завдяки тобі змогла я зрозуміти,
Якою має бути ідеальна неня.
Ти така єдина,
Як та билинка в полі.
І я - твоя дитина,
Завдячуючи долі.
Хай чує Всесвіт і земля,
Що моя мама є найкраща.
І дуже є щаслива я,
Не знайдете такої ви нізащо.
Я дякую Богу і небу,
Що маю матусю таку.
І більшого вже не треба,
Тебе понад все я люблю.
Ти будеш завжди сонцем у моїм вікні,
Ти завжди будеш місяцем мені світити з неба.
Ти будеш ангелом у моїм сні,
Ти мені все,
І більшого не треба.
Куди би не занесла мене доля,
У мене, мамо, ти єдина і моя.
Хоч дощ, хоч сніг, а хоч неволя,
І, навіть, хай закінчиться земля.
3
0
359
Перше кохання
І поки на небі місяць,
І зорі танцють навколо,
У серці моєму немає місця
Для пустих розмов і замкненого кола.
Всі слова, тобою сказані.
Були простим лиш пострілом у груди.
Ми з тобою навіки не зв'язані,
Вже більше нічого між нами не буде.
Нехай вже груди стиснуться щосили,
Від того болю, що було прожито.
Любитись нас ніколи не просили,
І лиш гойдається у полі жито...
Те жито - вже давно забуті мрії,
Які до неба так і не злетіли.
І, жаль, проходить це з роками,
Коли у серці залишаються ті рани.
А рани ті - то є любов,
Яка давно минула.
Пульсує не гаряча кров,
Я точно це відчула.
" Моєму серцю снився ти,
Як морю снились урагани. "
І треба було це пройти,
І з часом заживають рани.
І все мине: і біль й розчарування,
Та назавжди в серці, залишившись,
Буде битись перше, незгориме, вічне те кохання.
3
0
317
Цінуйте те, що маєте!
Колись давно один мудрець сказав:
"Життя прожить- не поле перейти."
Хіба ж, сказавши це, він знав,
Що ці слова дадуть надію йти?
Задумайся хоч раз над тим,
Що називаєш ти словом "погано".
Не хочу зараз різати живим,
Але послухай це, хоч цього буде мало.
Ти плачеш другий день підряд,
Що плани ці не втілила в життя.
А в чоловіка на війні влучив снаряд,
І залишив він матір, жінку і дитя.
Ти плачеш уже другу днину,
Бо вийшло, бачиш, все на так, як мало.
А ти от зараз, тут подумай про дитину,
В якої не вернулась в хату мама.
Ти плачеш через цю проблему,
А я тобі доводжу, наче теорему.
Комусь на світі гірше, ніж тобі,
Я точно знаю, ти повір мені.
Подумай ти сама от зараз щиро,
Хіба велика в тебе це біда?
Комусь сьогодні крикнули: "Покойся з миром"
А в тебе саме цим забита голова.
Хтось ходить на вокзалі, гроші просить,
Бо вже нема дітей чим годувати,
Хтось, взагалі, дитину ще під серцем носить,
А знає вже, коли піде вбивати.
Це просто страшно говорити,
Але чомусь усім це все байдуже.
Бо кожен вміє своїм горем жити,
Та досить, схаменися, друже!
Ти плачеш зараз сильно, бо досі не кохана,
А в когось це стабільно, і не така вже рана.
Це не найгірше в світі, що лише може бути,
Мені здається, краще, якщо усе забути.
Якщо чекати вміти, то дождешся,
А якщо ні, то значить це не доля.
Хоч може зараз схаменешся,
Бо це не є нестримная неволя?
Сьогодні вже безсила, у неї 0 ідей,
Немає сил, тому нічого вже не просить.
А батька, у якого є ще 6 дітей,
Рак у могилу хоч помалу, але зносить
У тебе в голові політика велика,
Тебе ж образили і боляче зробили.
А в мами на руках вмирає син-каліка,
Бо він спокійно йшов, але його побили.
Отак от, ні за що, побили, просто так,
Бо думали, що при грошах хлопчина.
А що читати в маминих очах,
Коли в очах її його чуприна?
Там згвалтували дівчину у парку,
Дитя собака розірвала на шматки.
Дівчина на життя вже ставить крапку,
Бо як вже їй себе перемогти?
Я це пишу, аби ви розуміли,
Що ви ще є щасливими в цей час.
Бо ви в житті, напевно, не зуміли,
Сягнути сенсу, що у вас ще все гаразд.
Якщо ви впевнені, що ви нещасні,
Читайте вірш цей кожен божий день.
Бо ваші ці роки - вони прекрасні,
Не будьте впертими, як той олень.
7
0
508
І вихователь - це покликання, і аж ніяк не карма
Як хочеться вернутися на мить,
В той час, як зовсім ще була малою.
Там річка, ніби дзеркало блищить,
Куди ступала босою ногою.
Там не було обману і тривог,
Я сни казкові бачила ночами.
Буває страшно, миттю біжимо,
І засинаєм на плечі у мами.
Моє дитинство - радісна пора,
Спасибі за прекрасні твої миті.
Я прошу Бога, аби завжди дітвора
Була здорова і був мир у всьому світі.
З дитини починається країна,
Із неї починається життя.
Дошкільницитво - майбутнє України,
З яким ступаєм твердо в майбуття.
А вихователь - із професій непроста
Бо вихователь, наче друга мама.
Ну і нехай їх зарплатня рівняється до ста,
Про вибір цей ми не жаліємо ні грама.
Дошкільники - життєва наша сутність,
Професію обрали цю не дАрма.
В своїх руках тримаємо майбутність,
І вихователь - це покликання, і аж ніяк не карма....
6
8
309
І люблять, і мовчать, і гордість рулить
А у житті, насправді, все простіше,
Все набагато легше, ніж собі гадаєм.
Та ми самі собі лиш робим гірше,
І гірше чим, самі прекрасно знаєм.
Думок багаж - вони велика сила,
У неї в голові лиш він, у нього - лиш вона.
Порад вона мало в когО просила,
Бо знала, що зуміє все сама.
І бачились вони щодня,
Здається, шансів безліч уже мали.
Та гордість - це броня,
Яку ніколи не знімали.
Вона його любила дуже сильно,
Любов свою у серці берегла.
Проте, признатись в почуттях було їй непосильно,
Себе вона ще досі не перемогла.
Та й він, здається, зовсім небайдужий,
До неї також мав ті почуття,
На перший погляд, є він хлопець дужий,
Скажи ж ти їй "Люблю", врятуй обом життя.
Я точно знаю, що вона кохає,
В думках він в неї вдень і уночі.
Сказати як йому про це, вона не знає,
Щодня до нього підбирає ті ключі.
Здається, недоступна, горда, вперта,
Бо він їй слово, а вона йому - п'ятнадцять.
Вона не може бути тут йому відверта,
Занадто сильно покохала в дев'ятнадцять.
Якщо кохаєш, то скажи їй прямо,
А не питаєш: "Я подобаюсь тобі?".
Бо ти своїми же руками риєш обом яму,
І, однозначно, вона скаже тобі "Ні".
Насправді, так, подобаєшся дууууже,
Але сказала "ні" через свій страх.
Бо хоче знати, що тобі це не байдуже,
А ти читай це "так" в очах, а не словах.
Багато правди вона каже жартома,
В її тих жартах стільки правди, що тобі й не знати.
Бо в жартах розкривається вона,
Скажи "люблю" й повір, їй, точно є, про що й тобі сказати.
6
0
349
