Ми завжди всі кудись спішимо
Ми завжди всі кудись спішимо,
А, власне, куди і чому?
Не озираючись назад, ми біжимо,
Не знаючи куди, кого спіткаємо і з ким заживемО.
Бо добре там, де нас немає.
А там де ми, завжди усе не те, та все не так.
Ти думаєш, що добре там, де нас ніхто не знає?
Насправді, добре там де мама, тато, рідна хата, хліба рідний смак.
Не варто все життя спішити жити,
Шукати щастя, де його немає.
Бо так, як рідні, вже тебе ніхто не зможе полюбити,
Ніхто не зможе обійняти так, як мама обіймає.
Ніхто, крім мами, так не обійме,
Ніхто, як тато, так не дасть пораду.
Коли ти день не дзвониш, у них серце рве.
В житті зустрінеш ти не тільки зраду.
Куди б життя тебе не занесло,
Куди б не затягнула тебе доля,
Завжди вертай до рідних у село,
І неважливо що там: сонце, дощ, а хоч неволя.
Вони дали тобі можливість жити,
Усе життя оберігали від біди.
А хто ж, якщо не ти, їх буде так любити?
Дивись, щоб в старості було кому подати їм стакан води.
Цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш,
І згадуєш хвилини, які разом провели.
Отож, цінуй, цінуй допоки маєш,
Бери за руку і веди їх, як тебе вони в житті вели.
2021-01-11 15:35:23
6
0