Вірші
Всі
Миттєвість
Твоє кохання як свіжий бутон троянди
Який подарував без усілякого приводу
Не в змозі виразити прив'язаність словами
Заманив в лабіринт цілунків без виходу.
Все мало б статись миттєво і ніжно,
Бутон би опав, лиш шипи кололи б спогадами серце.
Наші доріжки б розійшлись порізно,
Без надії, що кохання колись воскресне.
Однак засушив ти її ще коли горіло в ній життя
Прирікши пилитись у вазі до скінчення віків.
Розсиплеться, лиш доторкнися раз чи два,
Ще іскра і згорить, спробуєш врятувати - заробиш опіків.
Не тече сік життя від коренів до бутона,
Як в мені не бушує метеликів рій.
П'янка ріка з дурманного алкоголю
Стала шляхом туманним у тихий рай.
Відпусти, викинь врешті кохання померле,
Не мори ні себе, ні мене, ні любов.
Забрав тоді моє востаннє і вперше
Вкрав у квітки миттєвість, в мене сили й кров.
3
2
138
Плотолюбний світ
Розриваєш до крові зсередини серце
не торкаючись його ні на мить, ні на дві.
Обіцяв подарувати тобі моє "вперше",
але ніби ножем пальцем водиш по череві.
Кожен раз я не можу у втісі відмовити,
дозволяю торкатись усіх темних місць.
Від вуст до вуст приласкаєш і вгодиш ти,
не помічаєш, як тулишся до грудей силоміць.
Божеволію від твоїх рук на моїй шиї.
Надави сильніше й залиш наодинці на кухні.
Задихаюсь, серце б'ється в шаленому ритмі -
це приємніше, ніж глибокі цілунки рвучкі.
Я кохаю тримати твою теплу руку коли ми гуляємо,
а не кривитись від того, як притиснеш до ліжка
так, що зап'ястя, душі на місці не відчуваю я.
Впіймала в хижі лапи мишеня дика кішка.
В мені нема тієї хтивості яку шукаєш палко.
Тішить уранці робити в ліжко тобі каву.
Лиш вона знищить запах вчорашнього алко,
що я випив, перед початком чергової забави.
Я кохаю ніжно, всі слова з моїх вуст - для тебе,
хоч не можу сказати того, що скінчить мої муки.
"Не тули своє тіло до мого, кохана, не треба.
Хочу слова, а не хрипкі стогони від тебе чути."
Страх, що кинеш самого після цього зізнання
не дає сил спинити цей театр нічний.
Я вірю, що все ж здатний на любов і кохання,
та плотолюбний світ, що в ньому ти мені чужий.
1
0
178
Втічемо туди, де немає бога
Я кружляла у танці незліченність разів,
у твоїх обіймах, що сховали голу спину,
що сховали мою слабкість, тисячу порізів.
За цей момент навіки віддам будь-яку ціну.
Без тебе, кохана, мені ліс рідний не милий.
"Без тебе мені річенька не дім" чую з твоїх вуст.
Хотіли б мати поряд скромнії могили,
але наші тіла вже згнилії на днищі тхнуть.
Вже не можна стерпіти нічних жертв дотикання
до свіжих на зап'ясті шрамів, до мого нутра.
Болять кістки, свербить усе від удавання
скинути роздерту в кров і до ниток шкіроньку пора.
Я боюся що ти зникнеш назавжди у темних хащах
поки йтимеш до мене серед безліч древ-дідів.
Навка нявка тихо-тихо, хоч красуня та пропаща.
Боюсь стати грішним чортом що вже двічі погорів.
Кажеш ти мені, русалко, що нам разом вже не буть
та продовжуюю я бігти серед поле у твій дім.
Ми злилися воєдино, як тебе мені забуть?
Час боротись, час кричати, встану я з вбитих колін.
Пливи далеко, до морських глибин, до океану,
а я вже за тобою якось по землі втечу.
Молитимемось богу буду там де він нас не дістане
на краю світу цілого "я тебе кохаю" прошепчу.
0
0
259
