Вірші
Миттєвість
Твоє кохання як свіжий бутон троянди
Який подарував без усілякого приводу
Не в змозі виразити прив'язаність словами
Заманив в лабіринт цілунків без виходу.
Все мало б статись миттєво і ніжно,
Бутон би опав, лиш шипи кололи б спогадами серце.
Наші доріжки б розійшлись порізно,
Без надії, що кохання колись воскресне.
Однак засушив ти її ще коли горіло в ній життя
Прирікши пилитись у вазі до скінчення віків.
Розсиплеться, лиш доторкнися раз чи два,
Ще іскра і згорить, спробуєш врятувати - заробиш опіків.
Не тече сік життя від коренів до бутона,
Як в мені не бушує метеликів рій.
П'янка ріка з дурманного алкоголю
Стала шляхом туманним у тихий рай.
Відпусти, викинь врешті кохання померле,
Не мори ні себе, ні мене, ні любов.
Забрав тоді моє востаннє і вперше
Вкрав у квітки миттєвість, в мене сили й кров.
3
2
133
Плотолюбний світ
Розриваєш до крові зсередини серце
не торкаючись його ні на мить, ні на дві.
Обіцяв подарувати тобі моє "вперше",
але ніби ножем пальцем водиш по череві.
Кожен раз я не можу у втісі відмовити,
дозволяю торкатись усіх темних місць.
Від вуст до вуст приласкаєш і вгодиш ти,
не помічаєш, як тулишся до грудей силоміць.
Божеволію від твоїх рук на моїй шиї.
Надави сильніше й залиш наодинці на кухні.
Задихаюсь, серце б'ється в шаленому ритмі -
це приємніше, ніж глибокі цілунки рвучкі.
Я кохаю тримати твою теплу руку коли ми гуляємо,
а не кривитись від того, як притиснеш до ліжка
так, що зап'ястя, душі на місці не відчуваю я.
Впіймала в хижі лапи мишеня дика кішка.
В мені нема тієї хтивості яку шукаєш палко.
Тішить уранці робити в ліжко тобі каву.
Лиш вона знищить запах вчорашнього алко,
що я випив, перед початком чергової забави.
Я кохаю ніжно, всі слова з моїх вуст - для тебе,
хоч не можу сказати того, що скінчить мої муки.
"Не тули своє тіло до мого, кохана, не треба.
Хочу слова, а не хрипкі стогони від тебе чути."
Страх, що кинеш самого після цього зізнання
не дає сил спинити цей театр нічний.
Я вірю, що все ж здатний на любов і кохання,
та плотолюбний світ, що в ньому ти мені чужий.
1
0
174
Втічемо туди, де немає бога
Я кружляла у танці незліченність разів,
у твоїх обіймах, що сховали голу спину,
що сховали мою слабкість, тисячу порізів.
За цей момент навіки віддам будь-яку ціну.
Без тебе, кохана, мені ліс рідний не милий.
"Без тебе мені річенька не дім" чую з твоїх вуст.
Хотіли б мати поряд скромнії могили,
але наші тіла вже згнилії на днищі тхнуть.
Вже не можна стерпіти нічних жертв дотикання
до свіжих на зап'ясті шрамів, до мого нутра.
Болять кістки, свербить усе від удавання
скинути роздерту в кров і до ниток шкіроньку пора.
Я боюся що ти зникнеш назавжди у темних хащах
поки йтимеш до мене серед безліч древ-дідів.
Навка нявка тихо-тихо, хоч красуня та пропаща.
Боюсь стати грішним чортом що вже двічі погорів.
Кажеш ти мені, русалко, що нам разом вже не буть
та продовжуюю я бігти серед поле у твій дім.
Ми злилися воєдино, як тебе мені забуть?
Час боротись, час кричати, встану я з вбитих колін.
Пливи далеко, до морських глибин, до океану,
а я вже за тобою якось по землі втечу.
Молитимемось богу буду там де він нас не дістане
на краю світу цілого "я тебе кохаю" прошепчу.
0
0
253
Спокута
Запах ночі наповнив легені до краю.
Затамую я подих на пару хвилин,
щоби вітром холодним податись до раю,
порятунок знайти серед інших світів.
Розправляю крила, що багрянцем палають,
вирушаю до раю у небо, до мого бога.
У володіннях його мої душі шукають
відповіді на всі питання й бажання твої.
На коліна я встану пред володарем світу,
щоби душу твою врятувати від смерті.
Зміню кожнеє правило нового завіту.
Буде нова історія, де Адам - я, Ти - Єва.
Замість тебе гріхи твої буду спокутувать
й лиш тебе порятую від злості небес.
Та не варто ночами холодними мене оплакувать,
наглядатиму з райських садів я, кохана.
Якщо схочеш піднятися до мене зорями -
не дозволю цього ні за яких умов.
Від богині світів я не вартий цих почестей.
Живи вічність на волі, а не рабстві небес.
2
0
231
Блакитна кров
Я звичайна лялька з сірою шкірою
з ніжно-блакитним блідим підтоном.
Мала б виділятися певною мірою,
але то все ще раб, що йде за загоном.
Який сенс у тому щоб старатись запалити
наскрізь мокрий від сліз і дощу сірник?
Дало життя можливість усе зрозуміти,
вдосталь часу, щоб до непримітності звик.
Хтось з народження має жовтогарячу
яскраву шкіру, що зсередини сяє.
Моїми фарбами надуриш лишень незрячу
рідну матір, чи бабусю, яка щиро довіряє.
Неможливо змінити колір очей чи волосся,
хіба що сховати єстсво під маскою певності
в тому, що все від народження легко вдалося,
хоч насправді нездара, що колись згине від ревності.
Запускаю по венах синю тягучу рідину,
сподіваючись зробити і свою кров голубою.
Талант і поважність живуть лиш годину,
закочую очі, тішуся "гарною" спробою.
Втім, скільки б з грудей не стікало багрянцю,
скільки б не влилось замість нього блакиті і злат,
Усе це перетворить мене знов на невільницю.
Долі не зміниш. Я кріпак, а не аристократ.
Я не відчуваю, що кінець мій вже скоро,
тому візьму свою долю хоч раз в руки власні.
Виверну назовні своє справжнє нутро,
перша й остання щирість, зізнання млосні.
Марила славою, були думи про шати і владу,
мріяли засяять так, щоб затьмарить весь світ.
Простягаю руки до сонця, десь внизу стогне цикада,
соловей відспіває горобця у останній політ.
2
0
239
Я не шкодую про свій крах
Я тону у безодні дитячих очей твоїх ніжних.
єдиний, хто мене вів по стежках провідних,
чому ж не хочеш кохану узяти за руку?
Дала я до душі тобі доторкнутися.
до струн її, у музиці разом забутися,
з'єднались серця, що з двох світів.
Я убралась в золото, срібний серпанок,
поборола марища чорніх лихоманок,
щоб не отримати у нагороду погляду твого.
Бути разом довіку у ліснім палаці ти обіцяв,
здавалось, відкрив свою душу, думала довіряв,
але в одну мить іскри згасли, тобі все одно.
Та я сильна, я витримаю твою відмову,
віддам всю себе, прийму ковдру крижану зимову,
яка вкриє мою згаслу холодну душеньку.
Я не шкодую про свій крах, життя кінець,
бо перетвориться тіло на легкий попілець
і стане він новим життям і подихом природи.
2
0
172
Цирк "Пропаганда"
Є у нашому світі багато театрів,
Є театр ляльок, є театр тіней.
Безліч у них буває спектаклів,
Безліч за ними слідкує очей.
Найбільший провал серед безлицих,
Найбільш заховане від цивілізації
Страшне місце, яке зібрало ницих
Страшних акторів, що не варті овацій.
Інший світ під куполом великим,
Інший світ зображують клоуни й міми.
Лякають людей беззвучним криком,
Лякають білими віршами без рими.
Змушують вірити у нісенітниці,
Змушують їх переказувать далі.
Думки ти не перевіриш на митниці,
Думки їх - неосяжні для інших деталі.
Зачаровують свідомість акторів,
Зачаровують глядачів поведінку.
По всій країни у цирку гастролі,
По всій країни несуть пісню дзві́нку.
Хто він? Клоун чи гіпнотизер таки?
Хто він? Чесний громадянин чи брехун?
Вірити, чи ні вирішуєш лише ти,
Вірити, чи ні, не слухай мелодії струн.
Не слухай пропаганду, затули вуха,
Не вірь у цю брехню, подумай сам.
Візьми мою руку, друже, послухай.
Візьми цей квиток, театр правди там.
Прокинься, послухай, в цирку брешуть,
Прокинься! Послухай правдиві новини.
У театрі правди з тебе плітки стешуть,
У театрі правди тебе чекають зміни.
Не піддавай свій розум злісним наративам,
Відкрийся театрам-альтернативам!
0
0
240
Палац дітей та юнацтва
У державнім палаці дітей та юнацтва
страшні та містичні завжди кояться речі.
Та гримаси директора, його лукавства
ховають від нас те, що буває надвечір.
Заплющують очі прокурори та влада,
закривають вуха журналісти з телебачення.
Ніхто не хоче з установою давати раду,
бо люди не вважають, що це має значення.
Та не спішімо й ми пропускати повз вуха
темні історії, легенди у палаці загадковім.
Діти, що втекли, знають, яка там розруха,
хоч і не кожен розповість усе по новій.
Одні кажуть, що усе там просто чудово.
Їх залякали батьки, прокурори, театру актори,
дорослі забрали у них найцінніше - їх слово.
Як в театрі їх дітям жилося усім однакòво.
З усіх дитячих історій, про їх будні нещасні,
що змогли ледь-ледь виплеснути для нас.
З байок, що як тягар болючий, злощасний
могутній зчинився легенд резонанс.
У державнім палаці дітей та юнацтва
в нім немає дітей, хоч вони й там працюють.
Та ніхто не чекав аж такого дивацтва,
прокурори та влада таке вперше чують.
"Як це так?" ураз журналісти озвались,
прокурори затихли, замовкли батьки.
Навколо нас ніби зграєю усі зібрались,
стали в ряд, щоб врешті правду осягти.
А правда одна - діти грають в дорослих,
їм краватки зав'язують, взувають підбори.
Додали віку і вперед - грай наосліп,
ще не зламаним голосом виспівуй мінори.
Юрба хором в обійми ринула ридаючи,
матері тулять до серця своїх дітлахів.
Кожну з них одна думка сягне засинаючи:
скільки донька чи син їх пережили страхів?
1
0
223
Кожен і кожна
Кожне дитя відчуває нестерпний цей біль,
стискаючи в долоньках своїх маленьких
улюблену ляльку, чуючи звідусіль,
як вороги щодня руйнують нашу неньку.
Кожен дорослий вже просяк журбою,
бо не знає, як там вдома, як поживають батьки.
Відібрала війна в нас однією зимою
спогади, рідних, коханих і їх домівки.
Кожна тваринка не знаючи мови
все ж розуміє хто ворог, хто друг.
Брати наші менші в жорстоких умовах
також гинуть від голоду, зброї й недуг.
Кожна рослина, яку в землю втоптали
кляті солдати, москалі, вороги.
Ще вчора у полі широкім квітки розцвітали,
а сьогодні вкривають голі землі сніги.
Кожна істота жива на рідній Вкраїні
покладає душу за свободу Батьківщини.
4
3
182
будь ласка
я ховаю сльози під маскою,
не дивись на мене,
будь ласка.
черговий спектакль
у нашій вітальні.
нема потреби у зізнанні.
і так ти знаєш.
ти знаєш.
знаєш все.
ти чуєш тихії ридання,
ти бачиш крові краплі
в ванній.
але вистава має продовжуватися.
мій виступ йтиме до кінця.
не зніму маски я з лиця.
ні алкоголь,
ні цигарки,
ні пігулки,
ні сиропи
не врятують
хвору душу
актора одного театру.
ти прагнеш допомогти йому,
але вже дуже пізно.
де був раніше ти? чому?
померла білосніжка вже.
ніякий поцілунок
принца
не поверне
биття
в її серце.
5
1
217
Подоба безтілесна
Мої кістки пропахли тобою,
мій хребет замінив твій сталевий дух,
але ти зник і вирішив, весінньою порою
піти назавжди, думав не знайду.
Ти - немов сонце, ранкова роса,
що її бережно розсипає ніч, не тривожачи сну.
Та я навіть не місяць, не зоря, лиш подоба безтілесна.
зів'яла квітка, нерозпущений бутон.
Чому ти можеш дарувати світу
чарівний щирий ніжний погляд свій щодня?
Чом свій ховаю маскою, яку тримаю міцно щоб не здуло вітром?
Все моє існування - то вічна брехня.
Покажи мені світло, спів ранкових пташок.
Я хочу знати, чим живеш ти, дихаєш, чому радієш.
Розділи зі мною горстку сліз і пару усмішок.
Хоча ти вже й зник і спектакль мій бачити не волієш.
5
0
249
Химерна постать
Дивлюся я в твої бездонні очі,
хочу зустріти й погляд твій,
але ти мариш про липневі ночі,
ти уникаєш дотик моїх вій.
Немов примара по світу блукаю,
прагну пов'язати нитки долі.
Крізь вічність крижану тебе гукаю,
ти - єдині ліки проти мого болю.
Та я лиш тінь, химерна постать.
Ти не можеш відчути тепло моїх вуст.
Схоже, провели ми разом часу вдосталь.
Пора вирушати в небуття, я вже не повернусь.
Чому очі твої глибокі, мов безодня,
дивляться в порожнечу світів.
Остання ніч разом наша сьогодні,
але ти поглядом мене нагородити не схотів.
4
1
293
Рожева вистава
Скільки буду ще тікати від своїх думок
в світ, який ними ж і створений.
Скільки ще в щоденнику білих сторінок
стануть чорнилами спотворені.
Немає порятунку в королівстві мрій.
Лиш повно жаху, страху й марних надій.
Поглянь навколо, всі тут в масках,
ховають безодні сліз в очах своїх.
Признайся вже в тяжких поразках,
врятуй від незнання людей усіх цих.
Правди нема в рожевому театрі мрій.
Лиш марні сповідання,
марні зізнання,
марне кохання.
Усе тут дарма.
Всього лиш рожева вистава.
6
1
219
Обіцянка демона
Моя душа прогнила до дна,
тіло розрубало до кісток.
Була в мене ціль лиш одна,
а отримав у відповідь вирок.
Обіцяв я, благав довіряти словам,
що вустами своїми кривавими,
я казав, ледве вірячи у них сам.
Схибив, так. То було правдою.
Що маю робити я тепер?
Куди мені податись?
Чому не я тоді помер?
Веліть вже і мені ви здатись...
3
1
148
Хоча б уві сні
Хотів би я довіритись тобі,
віддати душу, тіло й серце.
Немає сенсу в моїй клятьбі,
не буду вірним я до смерті.
Я можу дивитись з тобою на зорі,
кричати у полі до неба пісень,
проте в темряві, глуші неозорій
ти ніколи не знайдеш сонце і день.
Тисячі "я люблю" не скажу я довіку.
Можу лиш цілувати долоні міцні.
Спи спокійно, не розплющуй повіки.
Я врятую, коханий, хоча б уві сні.
5
1
200
Німий привид
Чому такий похмурий ти?
Чому ховаєшся від мене?
Я хочу зрозуміти твою душу.
Відкрийся мені хоч раз.
Я не вдарю, не скривджу.
Клянуся своїм сонцем,
яке вже закриває місяць.
Дарую тобі своє проміння,
останню надію і любов.
Я помру раніше, ніж побачу
твою щиру, широку усмішку.
Живи заради мене, молю.
Я мрію дивитися на тебе
з найвищих хмар на небесах.
Не страждай, не плач, молю.
Хоча ні... пролий за мною одну,
одну скупу сльозу, яка зцілить,
заспокоїть мого німого привида.
6
3
182
Жорстокі покарання
Мої сталеві принципи
вбиває тяжка втома.
Лишусь сьогодні вдома,
немає сил кричати.
Роби зі мною будь-що.
Жорстокі покарання.
З тобою до світання
залишимось одні.
Я витримаю все.
Твій болісний удар.
Таких як я нездар
не має існувати.
Душа вже мертва,
немає в серці болю.
Даю тобі я волю
у каторгах тілесних.
Якщо помру сьогодні,
то лиш від рук твоїх.
10
2
262
Бо фенікс я
Метелик ластиться до неба,
радіє сонцю і теплу.
Може і я, свою гарячу руку
в його обійми простягну.
Та він стривожений тікає,
барвисті крила береже.
А я лишаюсь знов самотньо,
по жилах моя кров тече.
Все тіло полум'ям налите,
я фенікс, ось нове життя.
Я не боюсь спалити крила,
боюсь пірнати в небуття.
Не знаю хто я, свою душу.
Моя сім'я. Чи є вона?
лісне багаття, в ньому і згорає,
остання мить, кістки до тла.
Та знаю я, що як би не старався,
не зможу світ покинути я цей.
Бо фенікс я, сильні крила багряні,
знов захистять мене, я прометей.
Темрява. Спалах. Світло. Дим.
Немов прибулець, завджи був,
є й буду тут чужим.
7
4
164
Театр тіней
Голосно. Темно. Димно.
В голові лиш моя чорна тінь.
Сніг розтанув, вже не зимно.
Двигуни машин і листя шепотінь.
У свідомості - порожній вулик,
та на дворі все ж повно людей.
Коли вже віднайду собі притулок,
прийміть хвору душу в театр тіней.
Дзеркала земні відображають небо,
моє земне тіло викликає бунт.
Немає сил й тікати вже не треба,
я згорю під сонцем і сконаю тут.
10
4
221
