Уроборос
Ідеальне чудовилько
Клітки
Птаха
Матриця
Мона
Мистецтво вражень
Треба
Безумці
Лялька
Дорослий
Хто ми і ким станемо
Реквієм
Маленькі люди
Що мертве, померти не може
Машина
Мережі
Безсоння
Моралфагу
Цвинтар
Про самотність
Море
Мораль
Безумці

Світ пахне сіллю. Раніше боязкі висипали нею коло, щоб вберегтися від привидів і відьом, тепер бережуть себе від безумства, що ховається навколо. Ти бачиш його щодня, вдихаєш разом з повітрям, ти найкращий глядач у його аудиторії. Ти його джерело.

Людство тішить себе надією, що божевілля матеріальне, ніби це шматок плоті, який можна вирізати і який є далеко не в кожного. Безумство живе всюди, це хаос, з якого боги збудували світ. Ти цілком складаєшся з нього, тож його не виведеш, навіть продірявивши тіло повністю. Просто ти колись виділив собі гарний куточок, прибрав його і згорнувся там клубочком, зажмуривши очі. Діти завжди боялися темряви, дорослі також. Безумство асоціюється в тебе з брудними кімнатами і людьми, тож ти завжди ретельно протираєш полиці від пилу. Малюєш зони і секції, впорядковуєш усе навколо себе. Лише у власному макровсесвіті ти будеш у безпеці. У твоїй голові воно також є. Коло, насипане сіллю. Для функціонування достатньо лише маленького шматочка, все інше, незвідане, – брудна кімната з брудними думками. Ти боїшся божевілля інших і боїшся збожеволіти сам. Гамівна сорочка лякає тебе, вона зіжме тебе у крихітну цятку і ти перестанеш існувати. Бідненький, ти вже одягнув її на себе. Ти думав, що божевілля вбиває волю, та ти ніколи її не мав. Ти вважав безумство рабством, але свободи в тебе не було. Маленька дурненька цяточка, безумство було всією свободою, яку ти мав.

Розплющуй оченятка, дурбецало, пора прокидатися! Ти ж не будеш лежати у своєму ліжечку цілий день?

© Joanna Black,
книга «Уроборос».
Коментарі