Візьми у руки пістолет і приклади до віска: єдинорогів ніколи не існувало та і дракони навряд чи ширяли небом… Твої рожеві окуляри, які ти так вперто притримуєш за останню погнуту дужку, напевно єдина фантастична річ, що ще залишилася у цьому клятому світі, та і то лише тому, що досі не розвалилася на шматки. Ти не Сковорода, колись, в доволі близькому майбутньому, світ все ж спіймає тебе, а твої ілюзії зникнуть у тумані, що огортає зранку місто. Люди ж бо люблять похорони, вони хоронять мрії, можливості, віру, сподівання, вони і себе закопати можуть, якщо дуже вже треба буде. І ось настає момент, коли все життя проходить на кладовищі, в яке перетворюється реальність, коли ілюзії стають ще одним надписом на надгробку.
Ти так плекав їх, ці фантазії про ідеальний світ, в якому все добре і правильне. Ти так леліяв власні сценарії ідеального життя, вперто закриваючи очі на гидство і нечистоти реальності. І ось він, твій апогей прозріння: очі відкриті, всі карти на столі, ти стоїш посеред кладовища ілюзій, розтоптаних піщаних замків. Треба було осідлати свого пегаса, та й летіти куди подалі, але перед тобою вже реальний світ, можеш бути впевненим, могила для пегаса тут теж є. Ти радий, що побачив світ, яким він є? Візьми у руки пістолет і вбий чергову ілюзію: прозрівши, щасливим не станеш, лиш дурні одні і бувають щасливими.