сповідь про коханок
кепрісія
не ображайся, мене так навчили. не ображайся, чи заберись геть, я не засвідчу своєї поразки: бо як тоді ти мене зможеш любити? ти не кохала мене навіть ідеальною, а вони мене — навіть ще свіжою, ще до задушливих білих пелюсток — їхніх замазаних горем долонь, їхніх губ, що стикались поразкою: я програла зі свого початку. тож забирайся геть, дай мені право народитись новітнім обличчям. я поверну собі власну беззахисність, власну мрію для когось розтріскатись, не ображайся, мене так навчили: як кохаєш — все одно, що ненавидиш, і тебе я по праву ненавиджу, моя непрохана, збочена істина. усі коханці — закінчені грішники, усе кохання — все одно, що насилля, саме тому я так мрію піти, саме тому за твоїми наказами, і жодним чином не твоїми руками, все так і не вміючи плавати. я ж вбила кожну із власних коханок, бо я хотіла хоча б одну ранити, я збираю рідкісні реакції, я складаю докупи обличчя: так я вивчилась розмовляти, вони ж все пробачають за творчість, скажи чесно, мене можна пробачити? чи я творча, чи просто нестямна? якою ти мене бачиш? це лише риторичне питання, бо жодна з моїх коханок не зрозуміла, про що моя творчість. тож забирайся, будь ласка, геть: зроби для мене хоч що-небудь правильне: я все ще міряю власне кохання, як своє право для когось боятися, і, повір, все, чого я боюся, я гіркотою крізь зуби ненавиджу, і тебе я по праву ненавиджу, моя опіка над власною карою. як мене вперше покохають по-справжньому, я піду, я піду, я піду.
2024-02-18 18:25:50
2
0
Інші вірші поета
висотки-трамваї-печалі рани власних острахів про тебе згадають мої провідники
Інші поети
CVLD BLVVDED
@Zaharchuk_Arsen
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1033
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3656