конвалії
Меліса
на граніті посіялись білі квіти, стали зламаним (приреченим) склом. доки примари будуть гризти — доки й залишиться білим полотно. доки акація цвіте на тій вулиці — доки й дряпатиме мене гілками, а я падатиму в пилюку без тями. в обличчя впилось різке каміння, я залишилась зовні без поранень. така тямуща-спритна, ото вміння — сміятись, коли в душі виривають останнє. наклепи роздають як безкоштовне причастя, знають нелюди як не втриматися й пропасти. мені потрібно багато, ні, насправді мало. це і сотні кроків, і десять прірв до мами. p. s. ти надто любила конвалії, я надто любила-люблю тебе.
2021-05-15 18:44:21
7
0
Інші вірші поета
анголи народжені з чорними крилами а ти знаєш?.. гори коли
Інші поети
Charlie
@CharliePage
Kira Snow
@FallingSnow119
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5191
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5111