конвалії

Меліса

на граніті посіялись білі квіти, стали зламаним (приреченим) склом. доки примари будуть гризти — доки й залишиться білим полотно. доки акація цвіте на тій вулиці — доки й дряпатиме мене гілками, а я падатиму в пилюку без тями. в обличчя впилось різке каміння, я залишилась зовні без поранень. така тямуща-спритна, ото вміння — сміятись, коли в душі виривають останнє. наклепи роздають як безкоштовне причастя, знають нелюди як не втриматися й пропасти. мені потрібно багато, ні, насправді мало. це і сотні кроків, і десять прірв до мами. p. s. ти надто любила конвалії, я надто любила-люблю тебе.

2021-05-15 18:44:21

Інші вірші поета

епітафія дорослішання самостійні фотоапарат

Інші поети

Полина

@polinassa

Adian Rahaman

@Adian_Rahaman

Elana

@Elana

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

1656

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12464