конвалії
Меліса
на граніті посіялись білі квіти, стали зламаним (приреченим) склом. доки примари будуть гризти — доки й залишиться білим полотно. доки акація цвіте на тій вулиці — доки й дряпатиме мене гілками, а я падатиму в пилюку без тями. в обличчя впилось різке каміння, я залишилась зовні без поранень. така тямуща-спритна, ото вміння — сміятись, коли в душі виривають останнє. наклепи роздають як безкоштовне причастя, знають нелюди як не втриматися й пропасти. мені потрібно багато, ні, насправді мало. це і сотні кроків, і десять прірв до мами. p. s. ти надто любила конвалії, я надто любила-люблю тебе.
2021-05-15 18:44:21
7
0
Інші вірші поета
зорі в тобі фотоапарат вигнані душі синдром посмішки
Інші поети
Madison Tyler
@maddie_t9
Sallma890
@Sallma890
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3215
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2694