конвалії

Меліса

на граніті посіялись білі квіти, стали зламаним (приреченим) склом. доки примари будуть гризти — доки й залишиться білим полотно. доки акація цвіте на тій вулиці — доки й дряпатиме мене гілками, а я падатиму в пилюку без тями. в обличчя впилось різке каміння, я залишилась зовні без поранень. така тямуща-спритна, ото вміння — сміятись, коли в душі виривають останнє. наклепи роздають як безкоштовне причастя, знають нелюди як не втриматися й пропасти. мені потрібно багато, ні, насправді мало. це і сотні кроків, і десять прірв до мами. p. s. ти надто любила конвалії, я надто любила-люблю тебе.

2021-05-15 18:44:21

Інші вірші поета

самостійні закинуті епітафія позаду горб

Інші поети

Nge Lay

@nge_lay_yhs4

Дарія Кузьмів

@Daria_2004

Avrora171717

@Avrora171717

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

8381

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1485