намалюй
обличчя з приміском тиску належить тобі? і не чутно з точно виміряної маски голосінь... сильний для цього двобою ти чи заслабкий? а моторошно не стає від сонливих обійм? знов сірість без аномалій клятого інферно заполонило твою авантюрну жагу до змін. все стабільно виходить, то звідси не попремо, хоч серце і просить свободу із білих стін? зручність-комфорт, то розгін бездоганний, всюди розтавлений на обездолених капкан, і будучи в ньому, пройдений день нормальний, а не якийсь там пригодницький черговий роман. простіше ж існувати «днем бабака» постійно, постійно збирати в майбутньому на житло і кожного дня викреслювати тихо-помірно з голови колючу фразу: «а як би воно було?». так, справді, ясніше зануритися в безлад, а в океан пірнати з нічим деколи страшно. хай хтось інший кам'янистий шлях креслить, а ти в отому куточку сидітимеш відважно! бо по суті мрії — це деструктивний механізм скількох розбили в відчайдушному польоті? і ти гадаєш я зупинити чортовий, мутизм який відвойовує все нові безкраї простори?..
2020-12-20 21:22:59
2
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1973
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1999