синдром посмішки
Меліса
замарані руки о чорний папір чи то гранітні чорнила? кажуть у них с свій стиль і пройдені гігантськими кроками милі... силуети втрачених надій ламають кризу дощенту, тварюки, підлі створіння диктують, а ти лізеш все далі так вперто. стирати кордони занадто вже важко, а як же їх будувати? коли ти падаєш, мабуть, вже вп'яте і важко ніяк вже не встояти. загреба бурила дотик душі повсякденно в четвер пообідді, коли ти прийдеш в неділю, там залишать діти засохлі квіти. ти живеш чи вдаєш натужно, що розбираєшся у всьому? поверхнево пливеш з усіма, поверхнево, дитино, й потонеш. весна 2021 року.
2021-05-01 20:03:00
2
0
Інші вірші поета
у сонця позаду горб конвалії общая тайна
Інші поети
Irynka Ukrainka
@irynkaukrainka
Влад Кирик
@kirik_vlad_maths
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1885
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11261