позаду горб
(18+)
за моєю спиною в коробі засіла дохла птиця і тягне мене додолу — вона з золота, хоче стражданням напиться, розмножити дозу по зруйнованим жилам, досмоктати все що було на вологому дні... іритиція просочиться через палені штаби. бляха, вони обвуглені, і так вже крихкі. «вони знають?..» — шепчу: «чи не знать?..» що смугами агатовими палючими від кігтів по шкірі розповзеться знамення — «власне, не вірю!» не пускати той тягар, нікому зараз він не пригожий, та й крилата не дихає... радію та плетусь в безодню, ворона чекає стежка. може втрапити в неї не жодний, тільки обдаровані/помічені нею вперше. чому зібрала всі свої пера? лоскочеш лопатку гострим/ріжучим дзьобом... знаю, співаєш медоточиво, а потім очином проткнеш міокард повільно і криво. стерно твоє над мною, ти — володарка і мої гризоти боготвориш. стати б попелом на листі , по весні грозою, щоб в просторі розчиниться допоки тобі кориться? хоча твоє акустичне соло ейфорії будить кожну клітку, гонить через звіриний страх в зовсім невідомий світ і лиш каплі роси по п'ятах весь час тавром тліють. за кожний мажорний лад прикріплений до софіт я плачу новими подряпинами, вони ввійдуть алюмінієм. постій, пташко, над моєю стратою! я.. спробую напівп'яною/оскаженілою/нестримною горіти в борвії. p.s. цього разу щось в мені взбунтувалось і я вирішила не робити примітки. як вам буде охота — самостійно знайдете пояснення.
за моєю спиною в коробі засіла дохла птиця і тягне мене додолу — вона з золота, хоче стражданням напиться, розмножити дозу по зруйнованим жилам, досмоктати все що було на вологому дні... іритиція просочиться через палені штаби. бляха, вони обвуглені, і так вже крихкі. «вони знають?..» — шепчу: «чи не знать?..» що смугами агатовими палючими від кігтів по шкірі розповзеться знамення — «власне, не вірю!» не пускати той тягар, нікому зараз він не пригожий, та й крилата не дихає... радію та плетусь в безодню, ворона чекає стежка. може втрапити в неї не жодний, тільки обдаровані/помічені нею вперше. чому зібрала всі свої пера? лоскочеш лопатку гострим/ріжучим дзьобом... знаю, співаєш медоточиво, а потім очином проткнеш міокард повільно і криво. стерно твоє над мною, ти — володарка і мої гризоти боготвориш. стати б попелом на листі , по весні грозою, щоб в просторі розчиниться допоки тобі кориться? хоча твоє акустичне соло ейфорії будить кожну клітку, гонить через звіриний страх в зовсім невідомий світ і лиш каплі роси по п'ятах весь час тавром тліють. за кожний мажорний лад прикріплений до софіт я плачу новими подряпинами, вони ввійдуть алюмінієм. постій, пташко, над моєю стратою! я.. спробую напівп'яною/оскаженілою/нестримною горіти в борвії. p.s. цього разу щось в мені взбунтувалось і я вирішила не робити примітки. як вам буде охота — самостійно знайдете пояснення.
2021-01-21 04:59:27
8
0