закохана

Меліса

відкривай. відкривай у мені щось зовсім незнане. потаємне, химерне і часом дивне. таке незрівнянне. продовжуючи робити живою з запахом тмину, кориці, яблук, цієї осені, бо не все постійне. лише ти можеш пробудити мене від того жаху. накрити легкою нагою чи навпаки драйвом чаю. я за тобою в пекло і в лід абсолютно без страху, на край Всесвіту бо по-іншому просто не знаю. ми губилися роками, вигаданими числами. мені говорили, що ти мені не підходиш. не гідна. я закривала очі, ламала руки, ховала під глибами прагнення бути з тобою, злитися воєдино. я кривдила себе і тебе відчуженням/одинокістю, виносила в пам'ять свою мрійливість — нищила, але щось не так, бо за вродженою серйозністю — я помітила, що, страждаючи, посіріла... стала як всі: абсолютно без імені, без кольору, але правильною для всіх як мені здавалося. я ховалася від ідеї «заново розпочати все» за ковдрою, та пагубні думки сіялися, вони вночі прокрадалися. так, дивно, знаходити втрачене ще на початку, бути в теплих суцільних хвилях шаленого спокою. і мені не потрібно захмарного до небес достатку, лиш би була поряд пісня завжди зі мною!

2020-11-18 07:08:58

5

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3609