хто ми?

Меліса

при зіткненні плит утворюються на шляху глиби або ж вони крушать все живе дихаюче навкруги. ти знаєш ми імовірно тонули всі в темному Відні, коли нас знебарвлювали тамтешні атом-сніги. забутий Аскольд, забута і владна колись Гера, і вишитий в серці Аполлон, тепер там/лиш сморід, і слово-наркотик «зрада» труїть мозок кар'єри, яким замилюють нам очі — ось проблем корінь. а там на брудній стіні зізнання комусь в любові, мої малюнки-молитви до Бога про якусь поміч і криця з пересохлих кісток в лютім морові. мене поручень не тримає — тіло на землі корчить. весна 2021 року.

2021-05-01 19:47:35

4

0

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

14

6280

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12166