уві сні
Чи була та трата марна? Часу, почуттів та сну.. І невдовзі зла та хмара, показала чистоту. Показала промінь сонця, що виднівся вдалині, що до битого віконця, простягнув руки своєї.. Все це було уві сні. Цього не бачилось в житті. І не побачиться скоріше, поки не настане тиша. Поки ці червоні хмари не заляжуть в простоті. Доки не перестануть ляти - бруд, вкривавлені гонці. Доти не змінеться нічого... І все що бачили раніше, побачимо лише у сні.. І в мріях кожного з нас буде, лише перенестись в минуле. Кохати, дарувати квіти, на світанку поза ранку жити так немов ви діти. Та поки не зійде та хмара, нажаль побачимось у снах, поки на неї не зійде кара, ми будемо кохати у листах, у бік відкинувши свій страх. Наприкінці життя цієї хмари, лише в надії що не буде так надалі, нарешті вся наша уява.. обернеться в рутину та сприймання. І тільки прокинувшись, ми зрозуміємо, що сни нарешті перетворилися в реалії.
2022-12-01 18:31:10
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ann Tkach
УРАААААААА
Відповісти
2022-12-01 18:34:29
1
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4090
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12489