уві сні

alvi

Чи була та трата марна? Часу, почуттів та сну.. І невдовзі зла та хмара, показала чистоту. Показала промінь сонця, що виднівся вдалині, що до битого віконця, простягнув руки своєї.. Все це було уві сні. Цього не бачилось в житті. І не побачиться скоріше, поки не настане тиша. Поки ці червоні хмари не заляжуть в простоті. Доки не перестануть ляти - бруд, вкривавлені гонці. Доти не змінеться нічого... І все що бачили раніше, побачимо лише у сні.. І в мріях кожного з нас буде, лише перенестись в минуле. Кохати, дарувати квіти, на світанку поза ранку жити так немов ви діти. Та поки не зійде та хмара, нажаль побачимось у снах, поки на неї не зійде кара, ми будемо кохати у листах, у бік відкинувши свій страх. Наприкінці життя цієї хмари, лише в надії що не буде так надалі, нарешті вся наша уява.. обернеться в рутину та сприймання. І тільки прокинувшись, ми зрозуміємо, що сни нарешті перетворилися в реалії.

2022-12-01 18:31:10

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ann Tkach

УРАААААААА

Відповісти

2022-12-01 18:34:29

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4211

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11835