вона шукала...
Вона шукала. Вона шукала, блукала лісами, пливла морями, збентежена цій неможливостю. І так не здаваясь вона заблукала, у квіткових полях, серед тисячі митєй, які проживала і далі шукала. Всі косо дивились на цю божевільну і зовсім не вільну, залежну, залежну дівчину, від квітки у полі, що так довго не могла та знайти. І у чому проблема забути це листя? Ці неймовірно яскраві й ніжні пелюстки, знайти нову квітку, що буде жити в серці що буде навічно служити лиш їй, не покине й не вколить, своїм гострим, гострим і отруйним шипом. Та дівчина залежна від яду до кістки, цією красою, що була за стовпом. Чому квітка ховалась, чому не показала своє яскраве листя й ніжні пелюстки? А проблема лиш в тому, що дівчина залежна, від тих, що давно вже забули її.
2022-11-25 08:05:05
8
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Сандра Мей
🤩🔥👏 Гарно, цікаво. Мені подобається.
Відповісти
2022-11-26 16:25:44
1
alvi
@Сандра Мей рада, що вам сподобалося)
Відповісти
2022-11-26 17:42:37
1
alvi
@Anastasia_20050407 повністю згодна з вашою думкою про індивідуальність, а також з тим, що кожен знаходить в якісь зі строк вірша, щось про себе...рада, що вам сподобалося✨
Відповісти
2022-11-26 17:45:45
1
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2565
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12991