вона шукала...
Вона шукала. Вона шукала, блукала лісами, пливла морями, збентежена цій неможливостю. І так не здаваясь вона заблукала, у квіткових полях, серед тисячі митєй, які проживала і далі шукала. Всі косо дивились на цю божевільну і зовсім не вільну, залежну, залежну дівчину, від квітки у полі, що так довго не могла та знайти. І у чому проблема забути це листя? Ці неймовірно яскраві й ніжні пелюстки, знайти нову квітку, що буде жити в серці що буде навічно служити лиш їй, не покине й не вколить, своїм гострим, гострим і отруйним шипом. Та дівчина залежна від яду до кістки, цією красою, що була за стовпом. Чому квітка ховалась, чому не показала своє яскраве листя й ніжні пелюстки? А проблема лиш в тому, що дівчина залежна, від тих, що давно вже забули її.
2022-11-25 08:05:05
8
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Сандра Мей
🤩🔥👏 Гарно, цікаво. Мені подобається.
Відповісти
2022-11-26 16:25:44
1
alvi
@Сандра Мей рада, що вам сподобалося)
Відповісти
2022-11-26 17:42:37
1
alvi
@Anastasia_20050407 повністю згодна з вашою думкою про індивідуальність, а також з тим, що кожен знаходить в якісь зі строк вірша, щось про себе...рада, що вам сподобалося✨
Відповісти
2022-11-26 17:45:45
1
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3489
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11138